Вибори як гарантія демократичності держави чи засіб маніпулювання українським народом під лозунгом «змін»?!

 

 

Якось  вже  так  склалося, що для України стало  звичним  жити від одних  виборів  до  інших,  і  уся різноманітність буття українського народу зводиться лише до назви виборів: вибори Президента України, місцеві вибори, вибори народних депутатів і т.п. Навіть інколи починає здаватися, що наша держава стала якимось виборчим плацдармом.

Саме так плацдармом!..Адже пересічний українець сьогодні ліпше знає стадії виборчого процесу, передвиборчу агітацію, міжособистісні політичні конфлікти, відображені в засобах масової інформації, безкінечні судові процеси за результатами виборів, аніж свої права, гарантії та обов’язки.

Пам’ятаю, ще починаючи вивчати конституційне право нам – майбутнім правникам говорили: «Вибори є ознакою демократичної держави, коли громадянин має право взяти участь в управлінні державними справами шляхом виявлення своєї волі на виборах при обранні представників до державних органів чи органів місцевого самоврядування або ж на загальнодержавних чи місцевих референдумах».

І справді, найкраще коли народ певної держави обирає представників, тобто обмежену групу, для управління державою та задоволення потреб власне народу. Проте виникає питання навіщо народу обирати представників?! Чому народ сам не може здійснювати управління державними справами? В ідеалі, мабуть для того, щоб обрати найкращих представників для управління, наділити їх владними повноваження від свого імені, покласти на них владний обов’язок як основну сферу діяльності, при цьому створивши собі умови життя звичайної людини з достойними трудовими, соціальними, матеріальними, житловими, духовними гарантіями.

Проте, як спостерігаємо, український народ став активним учасником не виборчого права, а безкінечного виборчого процесу. При чому ту нішу, лише як елемента демократичної держави, яку повинні займати вибори в житті країни, вони не займають, а заполонили повністю буденне життя народу.

Навіть здається, що людей стало менше хвилювати: освіта, праця, родина, дозвілля та ін. І лише погляньте, ми знаємо, що відбувається у Верховній Раді України, ми знаємо, що відбувається в Адміністрації Президента України, але ми не знаємо, що відбувається, в парку поряд з нашим будинком, чому він такий брудний, або чому в ньому зрабують будинок, ми не знаємо, хто і чому так погано обслуговує наш під’їзд, ми не знаємо чому такі високі ціни на продукти харчування, ми бачимо, що поряд з учбовим закладом будується заправка і спокійно це сприймаємо. Що це людська пасивність?! Чи може це надмірна цікавість до політики?!

Проаналізуємо лише останні півроку «виборчого життя» нашої держави. Не встигли відбутися законодавчо по часу передбачені вибори Президента України з початку року, як були призначені повторні вибори Президента, але вже між кандидатами, які набрали найбільшу кількість голосів. Якщо ж поглянути на законодавство, а саме Закон України «Про вибори Президента України» від 1999 р. №41, то відповідно до ч. 4 ст. 14 даного закону повторні вибори можуть проводитися лише у двох випадках: якщо до виборчого бюлетеня для голосування було включено не більше двох кандидатів на пост Президента України і жодного з них не було обрано; або ж, якщо всі кандидати на пост Президента України, включені до виборчого бюлетеня, до дня виборів або до дня повторного голосування зняли свої кандидатури. Проте жодного з двох варіантів, при цьому потрібно наголосити «законодавчо можливих», не було зафіксовано за результатами виборів першого туру. Виникає питання: на якій же підставі були проведені повторні вибори. Бо цього комусь захотілося? Бо кандидат, який набрав найбільшу кількість голосів, за результатами першого туру виборів, не вдовольняв інтереси іншої частини населення? Це питання залишається загадкою. А найбільш цікавіше є те, що, як за результатами першого туру виборів, так і за результатами другого туру виборів, був один і той же кандидат з найбільшою кількістю голосів. І тут вже виникає питання – доцільності витрачання такої значної частини державних коштів.

Ось, вже не за горами ми знову станемо свідками, та й не лише свідками, а й учасниками, наступних виборів. Хоча звісно все ж таки буде різниця! На цей раз ми будемо обирати вже не Президента України, а депутатів до сільських, селищних, міських, районних, обласних рад та сільських, селищних і міських голів, голів районних і обласних рад. І що цікавого, що вибори повинні бути лише 31 жовтня, а країна відразу після другого туру виборів Президента України почала готуватися вже до місцевих виборів. При цьому найважливіше, про що повинні задуматися українці - це те, що ніхто з команди чи то партії Президента України, а для нас це найважливіше, адже він став главою держави, не став реалізовувати обіцяні лозунги своєї виборчої програми, а почали плідно готуватися до виборів 31 жовтня.

Сама ж підготовка до місцевих виборів 31 жовтня переросла в розробку та прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", де з’явилася норма, яка кардинально міняє систему виборчого законодавства, - відсутність можливості партії, яка зареєстрована менше року, брати участь у виборах.

Що це означає? –Фактично, молоді, амбітні політичні лідери не можуть взяти участь у виборах, а значить завоювати свій електорат і реалізовувати його цілі.

З певної сторони це починає нагадувати процес формування одної правлячої партії шляхом обмеження доступу інших кандидатів до участі у виборах.

Звісно така ситуація викликала незадоволення у опозиції, яка все ж таки домоглася перегляду законодавства про вибори та можливості участі у виборах партії, яка зареєстрована менше року.

Цікавою є парадокс із виборчою системою України.

З приходом до влади у 2004 році попереднього Президента України була змінена Конституція України і в свою чергу мажоритарна виборча система замінена на пропорційну. В той же час з виборами вже нового, теперішнього Президента України у 2010 року, країна повернулася до мажоритарної системи шляхом зміни редакції Конституції 2004 року на стару редакцію 1996 року.

За такої обставини, аналізуючи виборчий процес в Україні, починає складати враження, що представники влади лише тільки і займаються як виборами, а народ тільки і спостерігає за цим процесом, і найголовніше, що є дуже болісним, так це те, що виборче законодавство настільки швидко змінюється, що українці позбавляються будь-якої можливості свідомо аналізувати діяльність представників влади. Адже виборче законодавство повинно бути чітким, сталим і стояти осторонь політичних конфліктів. У нашому ж, українському випадку, виникає ситуація коли влада, яка приходить, змінює виборчу систему настільки, наскільки вона цього бажає, і за такими змінами йдуть люди. Потім у відповідь виникають невдоволення іншої частини населення, як наслідок змінюється влада і у свою чергу знову ж таки виборче законодавство.

На мою думку, кожен з нас почав жити виборами і в своїй мірі занадто перейматися ними. Це є результатом багатьох речей: газет, новин, телепрограм, політичних ток-шоу, радіомовлення, реклами та інших методів маніпулювання населенням.

Лише задумайтеся, ми своїм невдоволенням певним представником чи представниками влади хочемо змінити щось. Та чомусь наше бажання до кращого життя зводиться до переобрання політичної особи, а не політичної відповідальності вже обраної конкретної особи, вимог щодо реалізації нею політичних обіцянок. І цим, ми автоматично підтримуємо нові вибори, а значить нові, безглузді витрати державних коштів та тиск однієї влади над іншої під законною маркою «вибори».

І тут вже дійсно потрібно задуматися: чи ми будуємо демократичне суспільство шляхом проведення виборів, чи можливо вибори стали засобом отримання влади певної групи людей і маніпулювання українським народом під лозунгом «змін»!..

Яна Салміна, інтерн Комітету ВРУ з державного будівництва, регіональної політики

та місцевого самоврядування

Відео

English version