Як забезпечити соціальний захист населення в умовах рецесії економіки
Ця стаття - це спроба проаналізувати шляхів реалізації найбільш ефективного соціального захисту та соціального забезпечення населення в період рецесії економіки, виходячи з того, що фінансових ресурсів, необхідних для виконання даної програми вкрай мало.
У період стагнації економіки є закономірним наявність високого рівня безробіття. Виключенням не стала і Україна, де даний показник становить 9,4 %. Причиною цьому слугує значне скорочення обсягів виробництва всередині країни, яке за підсумками 2009 року впало на 15 %. Влада країни опинилася перед складною, вкрай обтяжливою ситуацією, яка характеризувалася масовими скороченнями робочого класу. Звільнення відбувалися насамперед через падіння попиту на вітчизняну продукцію на зовнішніх ринках, якому передував ряд причин, серед яких велика затратність виробництва через фізично й морально застарілі виробничі фонди та відповідно висока неконкурентоспроможна ціна, яка при цьому формувалася. Ситуація не була б такою загрозливою, якби економіка нашої держави не була б настільки залежною від світового ринку товарів та послуг (частка ВВП, яка експортується становить 46 %), а натомість розвивався би внутрішній ринок.
В цих складних умовах, очевидним є те, що рівень життя населення значно погіршився, купівельна спроможність знизилася, а відповідно і схильність до споживання теж. Уряд повинен виробити програму зі стабілізації соціально-економічної ситуації в країні, зокрема створити передумови для зростання зайнятості населення та забезпечити необхідну адресну допомогу тим верствам, які найбільше зазнали негативного впливу фінансово-економічної кризи.
Реалізувати дану програму можна за допомогою двох альтернативних напрямів:
Розглянемо детальніше кожен із цих альтернативних шляхів забезпечення стабільності в економічній та соціальній сферах та зробимо висновки щодо вибору пріоритетів з реалізації соціальної політики держави.
Збільшення соціальних видатків
І так, збільшення соціальних видатків (у т. ч. розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, прожиткового рівня, матеріальної допомоги по безробіттю тощо) у період спаду економіки, що відстоюється багатьма державними діячами сьогодення, як очікується забезпечить належний соціальний захист населення від наслідків економічної кризи, які проявляються у формі скорочення як реального, так і номінального доходу громадян, зростання рівня цін на товари та послуги, девальвації національної грошової одиниці і т. д. Також припускається, що зі зростанням соціальних видатків, домогосподарства почнуть більше споживати, тобто витрачати більшу частину наявного доходу на реалізацію своїх потреб. Це, у свою чергу, забезпечить приплив грошових коштів підприємствам за реалізовану ними продукцію, що дасть змогу інвестувати їх у новий цикл виробництва, а відтак і виникатиме потреба у використанні робочої сили, що збільшуватиме зайнятість населення та зростання доходів громадян. Надходження грошових коштів слугуватиме базою для стягнення податкових платежів до бюджету, за допомогою яких уряд зможе профінансувати видатки на соціальну сферу.
Однак, крім перелічених позитивних моментів притаманних соціальному напряму державної політики, існує ціла низка негативних аспектів, які можуть виникнути при його реалізації.
По-перше, для збільшення соціальних видатків необхідно запозичувати фінансові ресурси з-за кордону, оскільки в умовах рецесії економіки при значному дефіциті бюджету, внутрішніх ресурсів буде не достатньо, а робота банківського сектору практично паралізована, тому внутрішні запозичення теж не вдасться здійснити. Зовнішні запозичення чинитимуть суттєве навантаження на ВВП, на обслуговування державного зовнішнього боргу, зменшать платоспроможність держави та золотовалютні резерви НБУ.
По-друге, збільшення соціальних видатків при спаді виробництва викличе надмірне зростання цін, оскільки грошова маса, яка буде випущена в обіг не буде підкріплена виробленими товарами, тобто попит на продукцію перевищить її пропозицію.
По-третє, при збільшенні доходів домогосподарства не завжди починають більше витрачати. В умовах нестабільності та невизначеності зростає схильність до заощадження, аби застерегти себе від неочікуваних потрясінь у майбутньому.
По-четверте, фінансування видатків у соціальну сферу можна вважати видатками проїдання, оскільки вони не принесуть ніякої ресурсовіддачі у майбутньому. Їх можна розцінювати як тимчасове зростання номінальних доходів населення, яке рано чи пізно закінчиться через незабезпеченість фінансовими ресурсами для їх здійснення.
Збільшення капітальних видатків
Зовсім інший ефект країна отримала б від реалізації другого напрямку державної політики у соціальній сфері. Фінансуючи капітальні видатки, уряд розвивав би внутрішній ринок збуту для вітчизняної продукції, попит на яку закордоном скоротився. Так, наприклад, візьмемо до уваги металургійний та хімічний комплекси. Їх продукція могла б широко використовуватися при розбудові інфраструктури країни. Це насамперед мости, автобани, залізничні шляхи, лінії електропередачі, модернізація газотранспортної системи, житлово-комунального господарства тощо. В таких складних умовах, чинником стабілізації ситуації могло б виступати зовнішнє запозичення капіталу, який через механізм державних закупівель вкладався у виробничий сектор, що забезпечило б відновлення темпів виробництва, а відтак і зменшило соціальну напругу всередині країни, оскільки б тисячі звільнених повернулися на свої попередні місця роботи.
Негативним аспектом тут виступатиме лише необхідність в акумуляції значної суми коштів, яку потрібно спрямувати у промисловий сектор, внаслідок чого зростатиме державний борг країни. Це рано чи пізно призведе до необхідності збільшувати ставки податків, які і так в нашій державі є причиною того, що більше половини економічних та фінансових процесів знаходяться в тіні, наслідком чого є низький рівень життя населення. Тобто, в кінцевому випадку, розраховуватись за державні запозичення перед іноземними кредиторами буде простий пересічний громадянин.
Отже, порівнявши два альтернативні напрями реалізації урядом соціальної політики в період кризи, можемо констатувати, що пріоритетом має стати саме економічний вектор, який повинен бути спрямований насамперед на створення робочих місць та забезпечення належних умов для довгострокового збільшення доходів населення та підприємств як вихідних джерел забезпечення достатнього рівня життя та соціального захисту громадян. Видається очевидним, що з цією метою соціальна політика має бути інтегрованою у систему стратегії економічних реформ та відбуватися узгоджено із заходами грошово-кредитної та фіскальної політики, заходами стимулювання економічного зростання тощо.
Одночасно постає питання щодо пошуку балансу мiж розвитком економічної та соціальної сфер. Остання ж має забезпечуватися з досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, який має бути достатнім для того, аби після відповідної винагороди економічно активної частини населення залишалась частина продукту, якої вистачить для підтримання пристойного рівня життя пасивної частини населення.
На жаль, аналізуючи поточний стан, який характеризує механізм реалізації соціальної політики в сучасних реаліях, можемо сказати, що діяльність держави у соціальній сфері набуває переважно кон’юктурного характеру, що дає підстави сумніватися у наявності державної стратегії щодо забезпечення якісного життя та повноцінного соціального захисту населення.
Висновок
У період рецесії економіки, при наявності значного дефіциту державного бюджету та високого рівня безробіття, першочерговим заходом здійснення соціальної політики є забезпечення необхідного соціального захисту та соціального забезпечення громадян, які найбільше зазнали негативного впливу фінансово-економічної кризи. Заходи у сфері культури, освіти, охорони здоров’я в даних складних умовах економічного розвитку країни відходять дещо на задній план.
Основним завданням уряду в кризовий період повинно стати запобігання масових звільнень та надання адресної допомоги у випадку, якщо звільнень таки не вдалося запобігти. Механізмом виконання поставленого завдання слугує розширення внутрішнього ринку збуту. Фінансуючи капітальні видатки у розбудову інфраструктури країни, джерелом яких можуть виступати зовнішні запозичення, уряд надає можливість вітчизняним експортно-орієнтованим підприємствам, попит на продукцію яких упав, відновити свою виробничу діяльність, отримати доходи від реалізації, і на основі цього забезпечує стягнення податкових платежів до бюджету, за допомогою яких зможе профінансувати видатки на соціальну сферу. Тобто, реалізація ефективної державної соціальної політики неможлива без економічних механізмів, а відтак можемо зробити висновок, що якість життя населення першочергово залежить саме від економічного вектору розвитку держави, а не соціального.
Я вважаю, що найраціональнішим механізмом подолання соціальної напруги, яка склалася в суспільстві у вигляді масового безробіття є забезпечення умов для його подолання, а не підтримка безробітних. Мова не йде про те, щоб держава припинила надавати соціальну допомогу особам, які втратили свої робочі місця, а про те, аби надати їм можливість самим себе забезпечити. Соціальні виплати та надання різного роду субсидій повинні мати адресний характер, тобто вони повинні надаватися лише тим громадянам, які справді їх потребують через низький рівень доходу або ж взагалі не можуть займатися трудовою діяльністю.
Автор: Островка Еріх, інтерн МА, студент Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана.