Міфи та реалії боротьби з молодіжним безробіттям

У наш час стало популярним обговорювати проблему безробіття. За даними Державної служби зайнятості, щоденно лави безробітних поповнюють 9–12 тис. чол. Головна їх частина — ініціативні, мобільні, освічені та перспективні люди — молодь. Наявність високого рівня безробіття свідчить про нестабільність в економіці та має негативні соціально-економічні наслідки для країни.

Ви скажете, що це все пусті балачки, і як пересічний громадянин може знати, хто, де і чим так би мовити дихає? Так от, нехай я не можу віднести себе до кваліфікованої меншості, що займається вивченням та розглядом проблем безробіття серед молоді, але з усією впевненістю можу заявити, що на даний момент я молода, освічена та перспективна і … безробітна молода людина.

Що ж робити? Як вирішити проблему безробіття?

Звертаюся до законодавства: «Держава гарантує молоді рівні з іншими громадянами права на працю». Звичайно гарантує! Але чомусь лишень на папері. Основна проблема в тому, що більшість роботодавців вимагають досвід роботи за спеціальністю не менше трьох років. А де ж взяти того досвіду, коли молоді спеціалісти не потрібні? То яка ж може бути рівність?

«Держава гарантує надання першого робочого місця після закінчення чи припинення навчання…». Гарантувати вона гарантує, але у який спосіб? По-перше, в даному питанні державою захищена лишень та молода людина, яка мала змогу закінчити державний навчальний заклад. Ну, нехай так … Нехай хоч когось працевлаштують. Але ж ніхто не враховує те, що у навчальних закладах не отримаєш диплому, доки самостійно не знайдеш місця роботи і не надасиш довідку з місця роботи. Звичайно, заради довгоочікуваного диплому студент піде на будь-які махінації і таки здобуде необхідний папірець. Чи можна вважати таке «працевлаштування» реальним, а головне — довготривалим?

«Держава гарантує сприяння службою зайнятості у підборі бажаної роботи, у тому числі на додаткові робочі місця за рахунок дотацій роботодавцю». Не знаю, кому і як там сприяють, але відверто скажу, що вже третій місяць поспіль відвідую міський центр зайнятості. Протягом цього періоду мені було запропоновано лишень одне вакантне робоче місце. Звичайно ж, на співбесіду з роботодавцем я потрапили, але мені відмовили через замалий досвід роботи… Замкнене коло…

«Держава гарантує навчання нових професій, перепідготовку та підвищення кваліфікації, згідно з потребами ринку праці». На сьогодні на ринку праці найпопулярнішими є професійно-технічні професії. От саме на такі професії, як слюсар, сантехнік і т.д. в основному пропонують перекваліфіковуватися чи навчатися безробітним особам. Та чи хоче молода людина, що не один рік здобувала освіту, йти працювати за робітничим фахом? Однозначно — ні!!! І якщо держава не в змозі нормально розподілити серед навчальних закладів кількість актуальних професій, то вони й надалі випускатимуть непотрібних спеціалістів, а окреслена проблема ще надовго залишиться актуальною.

«Держава гарантує участь в оплачуваних громадських роботах». Так, звичайно! Направляють тебе на місяць попрацювати двірником, і ти отримуєш мінімальну заробітну плату. Радості — без меж!!! Взагалі-то нічого не маю проти фізичної праці, і коли сидиш зовсім без грошей, радієш і цій «мінімалці»… Але ж скажіть, будь-ласка: чи можна прожити на такі «кошти»? Тільки виживати… Крім того, якщо тобі все ж вдасться на зароблені кошти дотягнути до наступного місяця, а перспектив ніяких, виникає питання іншого характеру: навіщо було здобувати освіту, коли і без неї можна так-сяк працювати?

І насамкінець: «Держава гарантує сприяння службою зайнятості у започаткуванні власної справи шляхом надання одноразової виплати допомоги по безробіттю».

Допомагати вона допомагає, і навіть виплати здійснює. Але ж які? Дуже мізерні… «Виплата допомоги по безробіттю здійснюється у розмірі річної суми допомоги по безробіттю, визначеної конкретному безробітному». При найкращих умовах така виплата буде дорівнювати середній офіційній заробітній платі статистичного громадянина помноженій на дванадцять місяців. Враховуючи те, що середня офіційна оплата здійснюється роботодавцями в розмірі, що не перевищує мінімально встановлену норму законодавством, для започаткування власної справи держава можна отримати дуже мізерну суму. Використання даних «грошей» потрібно розподілити таким чином, щоб вистачило на отримання необхідної документації, сплату стягнень до бюджету, хоча б на перший період, та на власне утримання до того часу, коли власна справа принесе прибуток… Порівнявши видатки на розвиток власної справи та отриману від держави допомогу, неможливо скласти баланс…

Ось так, зіткнувшись з проблемою безробіття та проаналізувавши законодавство, можна дійти до висновків, що молодіжне безробіття — реальне і зовсім не вигадане явище! Молодій людині дуже важко знайти достойну роботу! А молодіжне підприємництво швидше є винятком, ніж правилом…

Проблем безліч, а шляхів вирішення мало. Зате питання поставлені. А вірно сформульоване запитання — це п’ятдесят відсотків вирішення проблеми. Отож, залишилося всього п’ятдесят.

Назарик Юлія, студентка Чернівецького національного університету ім.Ю.Федьковича, юридичний факультет, інтерн Чернівецької міської ради

Про молодіжне підприємництво молодь розмірковує в книзі «Молодіжне безробіття та проблеми розвитку молодіжного підприємництва»

 

Відео

English version