Що думають про Болонський процес сьогодні студенти-магістри, які із першого курсу навчалися за радянською п’ятибальною системою, а потім перейшли на європейське оцінювання ECTS? Я вирішила запитати у самих студентів.
Олена Ц., магістр Київського національного університету ім. Тараса Шевченка
— На мою думку, Болонська система освіти якнайкраще забезпечує систематичне навчання, дозволяє здійснювати регулярний контроль рівня засвоєння окремих блоків навчального матеріалу і цілого курсу, що викладається. Для студентів такий процес навчання, з одного боку, виявляє свою перевагу у необхідності підготовки меншого обсягу матеріалу для складання кожного змістового модуля, дозволяє глибше та докладніше вивчати окремі теми та розділи курсу. З іншого — усуває можливість пропусків семінарських і практичних занять, всіх видів самостійних робіт для отримання найвищих балів на фініші.
Попри вдало розроблений механізм функціонування Болонської системи, його реалізація у нашій країні викликає багато суперечливих тверджень, зокрема, з боку студентів. Із власного досвіду навчання за кредитно-модульною системою протягом останнього семестру (попередні чотири курси мали традиційний п’ятибальний його варіант) можу відзначити такі її недоліки (тобто недоліки її інтерпретації в українських вузах): проблематичність отримання необхідної кількості балів на семінарах і практичних заняттях через велику кількість студентів у групах; суб’єктивне ставлення викладачів до шкали «мінімум-максимум» балів для зарахування результатів іспиту автоматично; зарахування балів на основі кількості, а не якості виявленого знання; як наслідок — «переслідування балів» студентами замість наукової зацікавленості у матеріалі. Головним же недоліком Болонської системи вважаю формалізованість способу оцінювання інтелектуальних набутків студентів, облік знань із гуманітарних наук за математичним принципом. Загалом, у порівнянні з традиційною системою освіти в Україні, Болонська система виграє, оскільки сприяє ефективному засвоєнню матеріалу, безперервності навчання і високій якості знань.
Андрій Г., магістр Кіровоградського національного технічного університету:
— Багато студентів скаржаться на Болонську систему, але я вважаю, що вона краща за стару. Чому більшість не сприймають ECTS? Та тому що тепер треба працювати! Взяти, хоча б, курс, який складається з 10 практичних занять. На цих заняттях студенти можуть набрати 100 балів, але для цього необхідно готуватися до кожного (!) заняття, щоб отримати «відмінно». Можливість отримати 10 балів залежить від повноти відповіді студента. Це не те, що було раніше: відповів на двох із десяти заняттях — і отримав п’ятірку, а потім ще й контрольну написав на «відмінно» — і все. Словом, кредитно-модульна система студентам не подобається, тому що потребує зусиль! Але виході студенти мають кращі знання.
Також дехто зі студентів каже, що викладач не встигає опитати всіх за одне заняття. Однак із особистого досвіду скажу, що не відповідає лише той, хто не хоче. Такі студенти більше розраховують на модульні контрольні, на яких можна отримати більшу кількість балів. Решта працюють на повну силу. Всі семінари та практичні роботи добре продумані, структуру занять викладачі складають так, щоб кожен студент був задіяний. Чи адекватно викладачі оцінюють студентів? Так, на 100%, у нашій групі всі задоволені.
Юлія С., магістр Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка:
— Я вважаю, що введення ECTS-оцінювання ніяк не вплинуло на засвоєння знань студентами. У кого було бажання вчитися, той гриз граніт науки за п’ятибальною системою, гризе і за кредитно-модульною. А студенти, у яких прагнення отримати знання немає, тепер просто намагаються заробити певний мінімум балів, їм цього досить. Інша справа, що зараз нам, магістрам, важкувато розібратися у новій європейській системі оцінювання. Ми звикли до традиційних четвірок і п’ятірок, а тепер, отримавши певну кількість балів, думаємо, яку ж оцінку отримали «зрозумілою» нам мовою.
Ольга П., магістр Державної льотної академії України:
— Якщо чесно, мені було комфортніше здобувати освіту за старою системою оцінювання, коли студент протягом семестру навчався, відповідав на семінарських і практичних заняттях, писав контрольні, міг заробити «автомат», а в кінці семестру складав іспит або залік. Чомусь здається, що за такої системи навчання було більше мотивації вчитися, а не заробляти бали. Хоча я зовсім не вважаю, що Болонська система — це погано. Мені здається, що стобальна система також може мотивувати студента вчитися, адже для того, щоб отримати допуск до іспиту, необхідно набрати мінімум балів, а це неможливо, якщо прогулювати пари або сидіти на них мовчки. Крім того, мені здається, що європейська система може більш об’єктивно оцінити знання студента, бо раніше існувало всього п’ять балів, а зараз, наприклад, у класичне поняття «п’ять» входить близько 10–15 балів, що дозволяє викладачу більш точно й об’єктивно оцінити знання студента. Крім того, з Болонською системою залишився варіант отримання оцінки «автоматом». Для цього необхідно просто набрати достатню кількість балів, і не доведеться готуватися до екзамену.
Павло Г., магістр Кіровоградського національного технічного університету:
— Коли я почав навчання у магістратурі за Болонською системою, спочатку вона мені не сподобалася, тому що не було можливості працювати. Проте згодом мені вдалося знайти роботу, де я міг працювати після занять. До того ж я пристосувався набирати необхідну кількість балів завдяки модульним контрольним роботам. Написати їх особливо вдається, якщо ти був присутнім на тематичних лекціях. Мінусом європейської системи оцінювання вважаю те, що під час семінару не всі студенти мають можливість відповісти. Не встигли до неї приноровитися і викладачі, кожен керується власним розумінням ECTS. Проте в цілому вважаю, що Болонська система ефективніша від старої. У перспективі вона вдосконалиться, тому що якщо порівнювати, наприклад, мій перший курс магістратури і другий, то на останньому стало значно менше негативних моментів.
Андрій В., магістр Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка:
— Болонська система не підходить ні сільськогосподарським, ні медичним університетам. Студентів цих вишів багато разів, а точніше щонайменше двічі на тиждень, забирають на практику: на поля, у лікарні. Через це студенти пропускають пари, на яких, по ідеї, повинні набирати бали. До того ж через карантин у цьому році нам скоротили програму, через що ми теж втратили бали. Так що ця система не для нас!
Микола Т., магістр Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка:
Болонська система чудово функціонує на I–III курсі, коли більшість студентів ще у «вільному польоті». Тоді ще можна «пихтіти» на семінарах і практичних заняттях, готуватися до кожної пари, відвідувати всі лекції. А ось як набрати бали, коли вчишся і працюєш одночасно? Мені, наприклад, запропонували дуже хорошу роботу. Відповідно, відвідувати стаціонар повноцінно вже не можу, балів не вистачає, оцінки не годяться. Після закінчення вишу направлень майже не дають, а якщо вони є, то із зарплатнею до 1000 грн. у кращому випадку. А тут — реальна посада. Як бути студенту у такій ситуації? Раніше можна було оформити індивідуальний графік або у крайньому разі взяти завдання у викладачів, домовитися про графік складання. А як таку ситуацію вирішити за бальною системою? Відмовлятися зараз від гідної посади безглуздо, тому що від випускника одразу вимагають щонайменше дорічного досвіду роботи.
Як бачимо, діапазон оцінки кредитно-модульної системи дуже широкий: від повного її неприйняття до абсолютного возвеличення. На мою думку, лише час дасть змогу оцінити всі пріоритети, які вона дає та усунути ті аспекти, які не вписуються у концепцію національної освіти.
Шульц Оксана, студентка Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка
Більш детально про роздуми молоді про болонський процес читайте в книзі «Болонський процес в Україні»