На рубежі ХХІ століття, коли функціонування економіки окремої країни тісно пов’язане з глобалізаційними процесами, її неможливо розглядати як таку, що самозабезпечується; пріоритетом національної безпеки необхідно вважати саме її економічну складову, тоді як оборонна політика в даних реаліях відходить чи не на останнє місце.
Метою даної статті є дослідження напрямів забезпечення національної безпеки в умовах посилення інтеграційних процесів між економіками різних держав, їх взаємозалежність одна від одної, а на основі цього дослідження — виокремити альтернативні шляхи реалізації державних інтересів у забезпеченні економічної безпеки.
Для виконанння поставленого завдання необхідно здійснити наступні кроки:
Сучасні пріоритети національної безпеки
У сучасних умовах розвитку суспільства рівень національної безпеки вимірюється у розрізі несилових складових її забезпечення, зокрема економічної, зовнішньополітичної, соціальної, екологічної, інформаційної безпеки тощо. Так, якщо у першій половині ХХ століття домінантою державної політики було інтенсивне зростання промислово-оборонного комплексу, то вже з другої половини ХХ ст. головним пріоритетом стає економічна безпека. Зміна пріоритетів національної безпеки пояснюється багатьма причинами, серед яких:
Чинники, що характеризують національну безпеку
Отже, національну безпеку доцільно трактувати як спроможність держави своєчасно реагувати на внутрішні та зовнішні дестабілізуючі чинники, які проявляються у формі економічної, соціальної, політичної, військової та інших загроз, наявність яких може призвести до глибоких соціально-економічних потрясінь та порушення цілісності країни.
Саме тому головною стратегією держави у забезпеченні національної безпеки є реалізація заходів, спрямованих на мінімізацію залежності функціонування національної економіки від зовнішніх джерел, шляхом її структурної перебудови, яка б забезпечила поступальний розвиток та конкурентоспроможність на світовій арені.
Оскільки безпека держави у всіх її формаціях реалізується через відповідне державне фінансування, основою якого є створений внутрішній валовий продукт, то чи не найважливішою її складовою є саме економічна безпека. Вона характеризується таким станом національної економіки, який дає змогу зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз, забезпечує конкурентоспроможність держави, її незалежність від зовнішнього середовища та економічний добробут населення.
Аналізуючи економічну безпеку, доцільно її схарактеризувати. Це передусім економічна незалежність, що означає самостійне формування економічної політики, здійснення державного контролю над національними ресурсами та державного регулювання економіки, спроможність використовувати національні конкурентні переваги для забезпечення рівноправної участі у міжнародній торгівлі.
Не менш важливими є стійкість і стабільність національної економіки, що передбачають забезпечення міцності і надійності всіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності, створення гарантій для ефективної підприємницької діяльності, стримування дестабілізаційних чинників.
І нарешті, третім критерієм, що характеризує економічну безпеку будь-якого суспільства, є здатність до саморозвитку і прогресу, тобто можливість обирати власну модель розвитку, самостійно реалізовувати і захищати національні економічні інтереси, здійснювати постійну модернізацію виробництва, ефективну інвестиційну та інноваційну політику, розвивати інтелектуальний та духовний потенціал країни.
Загрози національній безпеці в Україні
Кардинально протилежна ситуація у сфері безпеки, зокрема її економічної складової, характерна для України на сучасному етапі її становлення та розвитку. До наявних загроз економічній безпеці можемо віднести:
Шляхи вирішення проблем
Для того, щоб надати обґрунтовані пропозиції щодо запровадження першочергових заходів з реалізації інтересів державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки, було б доцільно провести моніторинг основних індикаторів економічних показників. Особливу увагу наобхідно зосередити на таких індикаторах: валовий внутрішній продукт; сальдо платіжного балансу; рівень безробіття; державний зовнішній борг; дефіцит державного бюджету; темп інфляції; стабільність національної грошової одиниці; енергетична залежність; рівень тіньової економіки. Однак найголовнішими є показники валового внутрішнього продукту та сальдо платіжного балансу. Решта індикаторів є похідними.
Отже, падіння ВВП за попередніми підрахунками на 8% у 2009 році дає підстави констатувати надмірну залежність економічної кон’юнктури всередині країни від зовнішніх факторів. Це передусім пов’язано з експортоорієнтованістю української економіки. З одного боку це позитивний аспект, але тільки за однієї важливої умови: якщо продукція, призначена на експорт, є конкурентоспроможною. З іншого боку, нерозвинений внутрішній ринок не в змозі забезпечити попит на вітчизняну продукцію.
Сальдо поточного рахунку платіжного балансу теж значною мірою характеризує рівень економічної безпеки. Позитивне значення цього показника свідчить про приплив у країну фінансових ресурсів, які збільшують її платоспроможність, зменшують залежність від зовнішніх джерел фінансування та зміцнюють національну грошову одиницю. Однак від’ємне значення, зафіксоване у 2008 році на рівні –12,9 млрд дол. США (7,1% від ВВП) призвело до падіння купівельної спроможності громадян, девальвації гривні, зменшення золотовалютних резервів НБУ, що загалом формує загрозу національним інтересам України та її безпеці.
Рівень безробіття, який відповідно до методології міжнародної організації праці становить 9,4% (більше 4 млн чол.), свідчить про значну напруженість та нестабільність всередині країни, а відтак і можливість маніпулювати людьми для послаблення державного контролю над процесами, що відбуваються всередині країни.
Для вирішення даної проблеми державні органи влади та управління повинні вжити заходи зі стимулювання розвитку внутрішнього ринку, реалізовуючи інфраструктурні проекти. Це сформувало б попит держави на продукцію вітчизняних підприємств, дало б змогу збільшити обсяг продукції, забезпечило б надходження фінансових ресурсів, а відтак і збільшило б зайнятість населення.
Отже, забезпечення певного рівня економічної безпеки, пов’язане із здійсненням структурної перебудови і підвищенням конкурентоспроможності національної економіки, є основним напрямом державної політики у сфері національної безпеки.
У той же час підвищення конкурентоспроможності національної економіки неможливе при нинішньому рівні інноваційної активності підприємств, для підвищення якої необхідні формування національної інноваційної системи, розширення інвестиційних можливостей для реалізації інноваційних проектів. Об’єктом пріоритетної уваги держави повинна стати активізація інноваційних процесів. У даному напрямку варто перепрофілювати підхід до виробництва та збуту продукції. Мова йде про експорт продукції кінцевого споживання, яка має найбільшу додану вартість. Адже виходить парадокс: експортуючи за кордон продукцію проміжного споживання, наприклад руди, мінерали, ми отримуємо за неї плату. Однак з тієї ж сировини за кордоном виготовлять товари, які потім коштують значно дорожче після імпорту в Україну. Врешті-решт ми не тільки не заробляємо на експорті сировини, а й змушені віддавати свої кошти, імпортуючи товари, виготовлені із неї.
Разом із реалізацією державної політики стимулювання високотехнологічного експорту необхідно забезпечити випереджувальне розширення внутрішнього ринку, уникнення критичної залежності національної економіки від кон’юнктури світових ринків.
Для цього необхідно насамперед поліпшити інвестиційний клімат, зокрема шляхом забезпечення дієвого захисту права власності, удосконалення регуляторного і корпоративного законодавства, розвитку фінансового і фондового ринків. Одним із найважливіших завдань у даному контексті є реформування податкової системи.
Ще одним напрямком державної політики у сфері національної безпеки є забезпечення енергетичної безпеки на основі сталого функціонування і розвитку паливно-енергетичного комплексу, у тому числі послідовного і активного проведення політики енергозбереження та диверсифікації джерел енергозабезпеченн.
Таким чином, в сучасних реаліях розвитку суспільства пріоритетом національної безпеки стають спроможність держави протистояти зовнішнім та внутрішнім дестабілізуючим чинникам, які проявляються у формі економічних потрясінь; мінімізація залежності від зовнішньої кон’юктури шляхом структурної перебудови й модернізації економіки та розширення внутрішнього ринку.
Отже, для забезпечення стабільної економічної безпеки державна політика першочергово повинна бути спрямована на реалізацію двох стратегічних напрямів: структурну перебудову народного господарства, його модернізацію та розширення внутрішнього ринку шляхом забезпечення умов для припливу інвестиційного капіталу.
Островка Еріх, студент Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана
Докладніше про проблеми безпеки див. в книзі «Актуальні проблеми національної безпеки України»