Моє місто - Дніпропетровськ

Головна статті
Моє місто - Дніпропетровськ
My City of Dnipropetrovsk
Всі сторінки

 

Тематика: «Інститути місцевого самоврядування у твоєму місті - чому тобі це не байдуже»

Назва: Моє місто - Дніпропетровськ

Автор: Столяр Артем Андрійович

 

Чи замислювалися Ви, що було б якби Людство не винайшло місцеве самоврядування? Важко уявити як це ускладнило би життя… а може і навпаки, може тоді з’явилася б інша, більш універсальна, більш практична модель організації суспільства. Цікаво, щоб це могло бути… Мабуть утворився б єдиний орган який не мав би  конкретного місця перебування, а весь час їздив би країною і дивився, щоб ніхто нічого не порушував, щоб виконувалися прийняті Головним Органом рішення, а будь-які порушення каралися б жорстоко і привселюдно. І за довгі віка такої політики люди значно краще знали би свої права, обов’язки, закони і ведучи чесне життя нічого не боялись би… Тоді у людей був би зовсім інший менталітет, інші життєві цінності. Звичайно, існувало б якесь примітивне міське самоврядування, на якому вирішувалося б хто прибере сніг, чи як краще пофарбувати фасади будинків. Але люди змінилися, вони інші, для них велика честь працювати на благо міста та країни, тому в них завжди у дворах є віник і совок і ніхто їх не краде, а регулярно ними прибирають двір. Усі рішення приймаються чесно, ніхто нікого не підкупає, бо знають, що в будь-яку мить може з’явитися контролюючий орган і сильно за це покарати, тому в них навіть у словнику нема слова «хабар», бо ним ніхто не користується.

…так могло бути. Чи було б краще жити? Хтозна. Головне не забувати, що це просто політ фантазії двадцятирічного юнака, який просто хоче щось змінити на краще в своїй країні, і Вам, мій читачу, може і не все зрозуміло, може це здається безглуздим, але до такого безглуздя мене доводить те що я бачу навкруги. Я бачу як ті люди, які не шкодуючи сил намагаються, як не змінити так, хоча б, просто покращити ситуацію в місті, а їм перекривають усі шляхи, їх осуджують, в їх діях одразу бачать деякий політичний або комерційний мотив і одразу ж роблять все щоб прибрати таку людину з поля зору суспільства, а суспільство, як жило так і продовжує жити, йому байдуже…

Я люблю Дніпропетровськ!

Може здатися, що в мене досить негативне ставлення до тієї ситуації, що склалася в країні чи у містах, але, мій читачу, це не так! Я дуже позитивний та активний хлопець, який приїхав на навчання з маленького міста у Дніпропетровськ. І саме те, що я бачив сімнадцять років у рідному місті зробило з мене песиміста, агресора щодо будь-якої влади… Але Дніпропетровськ змінив мою точку зору, він показав що місто може жити нормально, наче у кіно…) Я з великою радістю прогулююсь парком та набережною у мене не виникає бажання кинути папірець на вулицю, бо не хочу псувати ту чистоту яка мене оточує, тому терпеливо йду до найближчої урни і викидаю сміття. Мабуть, саме з таких елементарних, простих речей і починається самовиховання, зміна поглядів, зміна себе…

Живучи ще у своєму рідному місті, я вважав, що Дніпропетровськ – це те саме моє місто, тільки більших розмірів і це мене сильно лякало. Але, як я зараз розумію, через те що в Дніпропетровську краще організоване місцеве самоврядування, то від цього і залежить рівень життя мешканців міста. Приємно жити в місті де чисті вулиці, є освітлення вночі, де є поштові скриньки там де вони мають бути, де є гарні, не забуті Богом школи та дитячі садки, де взимку тепло в квартирі…

За чотири роки проживання у новому для мене місті мене сильно почало цікавити місцеве самоврядування. Якось я дізнався від друга про проект «Студенти для органів місцевого самоврядування», і дуже сильно забажав прийняти у ньому участь. Довелось пройти декілька етапів конкурсного відбору і… о Боже, уявляєте, я пройшов, хоча конкурс був майже десять чоловік на місце!!! І першим моїм завданням було ознайомитися с Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Але мене зацікавили ще і міжнародні стандарти місцевого самоврядування.

Міжнародні стандарти місцевого самоврядування.

Звернувшись до мережі Інтернет, я дізнався що:

Міжнародні стандарти місцевого самоврядування –  передбачені у міжнародному праві правила організації і діяльності інститутів місцевого самоврядування. Мають за своє ядро Загальну декларацію прав людини (1948), яка закріплює право кожної людини брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників (ст. 21). Даний принцип конкретизовано в Європейській типовій конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними громадами або органами влади (1980), Європейській хартії місцевого самоврядування (1985), Всесвітній декларації місцевого самоврядування (1985), Європейській хартії міст (1992). В останній, зокрема, проголошується, що «всі жителі міст мають рівні права на правову та екологічну безпеку, роботу, житло, безпечний рух, охорону здоров'я, спорт і дозвілля, культуру, інтеграцію багатьох культур, якісну архітектуру, гармонійне життя, політичне життя, економічний розвиток, послуги і товари, раціональне використання природних ресурсів, розвиток особистості, співробітництво між містами, фінансову забезпеченість, рівноправність»; ці права належать усім міським жителям без дискримінації незалежно від статі, віку, походження, раси, релігії, соціально-економічного чи політичного становища, фізичних та психічних недоліків. Декларація принципів місцевого самоврядування у державах — учасницях СНД (1994) передбачає, що економічна самостійність місцевого самоврядування гарантується: державною підтримкою розвитку продовольчої сфери шляхом податкової, інвестиційної та кредитної політики; наявністю власних бюджетних доходів і достатнім рівнем закріплених доходів; забороною на вилучення вільних бюджетних коштів; забезпеченням стабільності економічного законодавства.

У Стамбульській декларації з проблем поселень людей (1996) проголошується, що «для поліпшення якості життя у поселеннях людей слід боротися з погіршенням його умов».

У Європейській хартії регіонального самоврядування (1999) підкреслюється, що «регіон як суттєвий компонент держави свідчить про різноманітність Європи, сприяє збагаченню її культури з належною повагою до її традицій та історичної спадщини, сприяє її економічному добробуту». Зазначено, що міжрегіональне і транскордонне співробітництво роблять цінний і необхідний внесок у побудову Європи. Під регіон, самоврядуванням розуміється «право і реальна здатність найбільших територіальних утворень всередині кожної держави, що мають виборні органи і знаходяться в адміністративному плані між центральним керівництвом та місцевими органами влади, що користуються прерогативами самоорганізації, чи прерогативами, що звичайно асоціюються з центральною владою, брати на себе, під свою відповідальність і в інтересах свого населення суттєву частину суспільних справ відповідно до принципу субсидіарності».

Місцеве самоврядування «по-українськи».

Виходячи з статті другої закону України «Про місцеве самоврядування», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Але до цього закону Україна йшла довгий час, бо коріння місцевого самоврядування на Україні беруть свій початок ще з територіальної сусідської общини стародавніх слов'ян. Потім, за  часів Київської Русі набуває розвитку громадівське самоврядування, яке було розвинуте на основі звичаєвого права, а його елементи виявлялися у вічах. Суб'єктом міського самоврядування виступала міська громада, а суб'єктом сільського — сільська громада, яка об'єднувала жителів сіл, мала землю в своїй власності, представляла своїх членів у відносинах з іншими громадами, феодалами та державною владою.

На конституційному рівні, визнання місцевого самоврядування було вперше закріплено в Конституції гетьмана Пилипа Орлика. Згодом, в Конституції УНР також були прийняті положення про місцеве самоврядування, але вони не були реалізовані. За радянських принцип визнання місцевого самоврядування заперечувався, бо він суперечив централізованому характеру радянської держави.

І лише в Конституції Україні, у повній відповідності до вимог Європейської Хартії, в окремій статті фіксує принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування.

Ось такий складний шлях довелось пройти Україні, щоб на гідному рівні визнати місцеве самоврядування. Але, нажаль, те до чого так довго йшли, так і залишилось у вигляді гарних слів на папері, які затвердили вищі органи влади, а в реалії все не так гарно.

Після аналізу законів та преси мої знання, щодо місцевого самоврядування узагальнились, розширились і я зміг зробити для себе наступні висновки:

 

  1. по-перше, хоча Конституція України відповідає вимогам Європейської Хартії, на практиці це не так (але є виключення);
  2. по-друге, наш виконавчий апарат дуже великий і продовжує рости, при цьому його ефективність не покращується;
  3. по-третє, прийняті зміни до Закону про вибори до місцевих рад не відповідають Європейській хартії місцевого самоврядування, адже у них не враховуються в повній мірі інтереси територіальних громад і, відповідно, частково звужуються права представників громади - обирати і бути обраними;
  4. по-четверте, деякі регіони мають дуже нераціональну систему самоврядування, що погіршує роботу її органів;
  5. по-четверте, загалом в Україні діє двоступінчаста система регулювання місцевого самоврядування, але подекуди трапляється і трьохступінчаста, навіть, чотирьохступінчаста системи;
  6. по-п’яте, готуються законопроекти які мусять змінити систему самоврядування .

 

Магдебурзьке право

Про магдебурзьке право я пам’ятаю ще зі школи, але тоді я не міг повністю усвідомити його значення. Лише згодом, набравшись хоча б трошки життєвої мудрості і знов зіштовхнувшись  з цим терміном, я зрозумів, що часто бачив прояви магдебурзького права у житті, просто не надавав цьому значення. Вирішення проблем на зборах мешканців будинку, створення учнівських чи студентських органів самоврядування або обирання голови сільської громади – все це  прояви магдебурзького права.

Магдебурзьке право зародилось у німецькому місті Магдебург, де закріплювало права купців, земельне власників та сприяло створенню органів місцевого самоуправління, тобто за цим правом міста звільнялися від управління і суду великих земельних власників та створювали органи місцевого самоуправління.

Вважається, що першим українським містом, яке отримало магдебурзьке право у кінці XIV століття, був Сянок (сьогодні це територія Польщі). Натомість львів’яни переконані, що традиції самоврядування у Львові сягають ще часів Галицько-Волинського князівства, але документ, який це засвідчує, не зберігся. У кінці XIV століття магдебурзьке право було поширене у Західній Україні. Східні українські міста — Чернігів, Глухів, Кролевець, Стародуб — отримували магдебургію після переходу Чернігово-Сіверщини від Московської держави до Корони Польської згідно з перемир’ям 1618 року. Незважаючи на зміну політичної ситуації на теренах України, ці землі почергово контролювали Литва, Польська Корона, Військо Запорозьке, московський цар — магдебурзьке право зберігалося за українськими містами через століття, держави і «дожило» аж до кінця XVІІІ століття, а в Києві — до ХІХ.

Тобто, можна стверджувати що українці брали активну участь у політичних справах міста, і домагалися того, що ставали учасниками процесу міського самоврядування. І це задовольняло саму державу, бо частину питань на себе перебирали самі мешканці. А держава лише підтримувала баланс.

Магдебурзьке право поширилось по всій Україні і мало в кожному місті свої певні варіації а це є свідченням того, що місцеве населення адаптувало принесену традицію під власні потреби. І це, на мою думку, дуже вважливо, тому що традиція — це не тоді, коли іноземець прийшов і щось тут створив, а коли ви її пропустили через себе, зробили її своєю і запропонували світові оригінальну версію знайомого багатьом явища.  І, навіть, після того, як українські землі потрапили під уплив Московії, засади самоврядності виявилися дуже живучими. Яскравий тому приклад творчість Гоголя, багато моментів з життя не могли б з’явитися у його творах без попередньо глибоко вкорінених традицій самоврядування. Тут можна говорити про Івана Івановича й Івана Никифоровича, які полюбляли судитися між собою. А суд, до речі, був міським (міський суд — це одна з ознак самоврядності), а не королівським чи царським. Тобто традиції магдебурзького права не зникли, а були адаптовані до нових реалій, бо народ, який жив на цих теренах, по-іншому не уявляв своє життя. Хоча, зрозуміло, що Російська імперія прагнула до централізації та уніфікації. І тут стикалася з українською стихією, яка відстоювала зовсім інші засади. Втім, в умовах ліквідації власної держави, Гетьманщини, самоврядним посадовцям залишалося хіба що саботували царські накази, що вони й робили, наскільки вистачало фантазії та хисту.

Інститути місцевого самоврядування в місті Дніпропетровськ

Ставши інтерном Департаменту промисловості, енергетики та підприємництва Дніпропетровської міської ради в першу чергу мені довелось ознайомитись зі структурою ДМР  та історією становлення місцевого самоврядування на Катеринославщині, і ось що мені допоміг дізнатися наш безмежний Інтернет:

Головна особливість історичної обстановки, за якої відбувалося створення органів самоврядування на Катеринославщині в інкорпорації південноукраїнських земель до складу Російської імперії. Важливим елементом інтегративного курсу стало городове положення 1785 р. Катерини II, яке було витримане в дусі освіченого абсолютизму і надавало міському населенню деякі права самоуправління.  Це цілком узгоджувалось з давніми традиціями місцевого самоврядування в українських землях, які сягали часів середньовіччя, коли, починаючи з ХIII—ХIV ст. в низці південно руських міст діяло Магдебурзьке право. Проте Катерина ІІ, вводячи городове положення 1785 р., звичайно, опікувалась створенням необхідних умов для зміцнення абсолютистського режиму, а не підтриманням традицій Магдебурзького права, яке в українських землях не набуло і в попередній період такого розвитку, як у Західній та Центральній Європі.

Значення цієї реформи для нашого міста полягало у тому, що в Катеринославі 16 березня 1787 р. розпочала роботу міська дума, яка складалася з 9-ти обраних гласних та міського голови — купця Івана Шевелева. За підрахунками В. І. Лазебник, цей самоврядний орган обирався 49 разів і функціонував до 1 лютого 1919 р. Впродовж століття катеринославська Дума не змінювалася ані якісно, ані кількісно, складаючись з 5—6 гласних з купецтва та міщанства на чолі з міським головою. За цей час на посаді міського голови побувало 30 осіб.  Уже в перші роки свого функціонування Дума опікувалась різноманітними питаннями: прибутками і видатками міста, збором недоїмок з купців та міщан, висилкою грошей на утримання свого виконавчого органу — магістрату, наймом службовців у думу. В центрі уваги постали проблеми розвитку міста. Так, у 1792 р. катеринославські думці ухвалили рішення про започаткування чотирьох ярмарок, обговорили питання про побудову мосту через Дніпро, заснування трактирів та харчевень, поштової станції, побудову казарм, охорону сінокосів, вирішували земельні суперечки тощо.

Земська 1890 р. та міська 1892 р. контрреформи, здійснені російським самодержавством, обмежили виборче право в самоврядні органи, знизили їх самостійність і незалежність. Та навіть за цих умов структура та напрямки діяльності органів місцевого самоврядування та виконавчих органів не змінилися. До того ж період кінця ХІХ — початку ХХ ст. не можна характеризувати в контексті тільки негативних змін. Так, склад органів місцевого самоврядування зріс чисельно, приміром у міській думі налічувалось за Положенням від 45 до 120 гласних. За умов, коли правом вибору міг користуватися лише 1% населення міст, у складі місцевих самоврядних органів були представлені не тільки купці, юристи та лікарі, а й представники нового прошарку — інтелігенції: професори, викладачі, інженери тощо

Головними чинниками успішної діяльності органів місцевого самоврядування тієї доби, попри адміністративні обмеження, була справжня самоврядність і процесі формування керівних установ, визначення напрямків діяльності, підборі спеціалістів та самофінансування. Все це сприяло тому, що земські та міські органи самоврядування успішно розвивали ті галузі соціально-культурного життя, які не здатні були належно утримувати установи державної централізованої влади.

За рівнем діяльності катеринославське самоврядування займало передові позиції в тодішній державі. Так, у 1910 р. серед 34-х земських губерній імперії катеринославське земство займало 1-е місце за витратами на охорону здоров’я та ветеринарію і 3-є місце — у сприянні економічному добробуту населення. Позитивний історичний досвід органів місцевого самоврядування можу бути творчо використаний і в сучасній Україні.

Сучасна структура Дніпропетровської міської ради має наступний вигляд:

депутатські групи, фракції, робочі групи, тимчасові комісії, постійні комісії, депутати, секретар міської ради, міський голова.

Чому мені це не байдуже?

Можливо я відповім на це питання дещо класичними словами, але все-таки, мені не байдуже місцеве самоврядування, бо я на своїй шкурі відчув, як можуть впливати органи місцевого самоврядування на якість життя міста, на культурний розвиток своїх жителів. Нехай я повторюся, але саме поживши у двох містах, які розташовані в одній країні, в одній області особисто я відчув суттєву різницю, я відчув полегшення, мене тішить надія, що десь в Україні є міста де живеться ще краще ніж у Дніпропетровську!!! Нам, молоді, не треба мріяти втекти закордон де, як нам здається, знаходиться рай на землі, нам треба створити у своєму місті, у своїй країні такі умови, щоб наші діти і подумати не могли покидати Україну, щоб до нас їхали жителі інших країн. І я вірю, що це реально, я віру, що ми це зробимо. Життя познайомило мене з талановитими людьми, які попри навчання встигають брати участь у волонтерстві, благодійності, підприємництві. Я ними душе пишаюся і знаю, що ми підіймемо нашу Батьківщину!

На мій погляд почати можна хоч зараз. Так-так, можна прямо зараз недочитуючи це есе взяти і почати організовувати групу людей у якійсь з соціальних мереж і вже разом починати щось робити. Я вважаю, що позитивна риса місцевого самоврядування це те, що воно знаходиться найближче до народу, до мене і до Вас, мій читачу, тому можна досить швидко побачити результат його роботи, нашої з Вами роботи!

Правові та духовні основи місцевого самоврядування беруть свій початок в ідеях Магдебурзького права, Конституції Пилипа Орлика, Європейській хартії місцевого самоврядування, де визначені демократичні принципи народовладдя та розвитку територіальних громад. Сьогодні на органи місцевого самоврядування покладена велика відповідальність за соціально-економічний стан територіальних громад, за благополуччя їх жителів.

7 грудня 1990 року Верховна Рада прийняла Закон "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", який започаткував основні принципи функціонування органів місцевої демократії в Україні. Тобто ми мали 22 роки на те, щоб створити на місцях такі умови, які хочемо щоб були. Чому ми маємо недоліки в роботі органів місцевого самоврядування? Мабуть, тому, що на більше не заслужили… Гірка правда… Але будемо вважати, що то било минуле, яке не змінити, але давайте пам’ятати, що ми маємо майбутнє яке в наших руках, в руках кожного з нас…

Читати інші роботи



Відео

English version