Європейські корені Шепетівки

Тематика: «РАЗОМ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ДОМІ»

НАзва: Європейські корені Шепетівки

Автор: Міщук Наталія

Відчуття домашнього тепла мабуть у кожного однакове. Можливість бути собою у комфорті, затишку та спокої, коли втома дня, що минув, відходить на задній план і тепло «домашнього вогника» обгортає тебе, додає сил та енергії, бажання жити і радіти життю. Таке тепло від «домашнього вогника» має переноситись на соціум і тоді суспільство  перетвориться на комфортне середовище життєдіяльності для усіх його членів.

Переконана, кожен шепетівчанин хоче жити у красивому, комфортному  місті, такому ж за рівнем розвитку інфраструктури, доступності до усіх сфер надання послуг, культурно-мистецьких, адміністративних, розважальних, як охайні та зручні міста Європи. І уже саме прагнення хорошого, що є у наших сусідів, породжує зрушення у розвитку міста. Адже зародження ідеї є початком на шляху її втілення у життя.

Багато нам лишилось у спадок від Радянського союзу… Ми поступово трансформуємо соціалістичну спадщину у сучасну реальність. Це стосується як формування світогляду мешканців Шепетівки на основі толерантності та поваги до Особистості, так і адаптації архітектури до ідей незалежної України.

Оригінальним та унікальним витвором архітекторів доби соціалізму в історії України був і залишився музей Миколи Островського у місті Шепетівці Хмельницької області. Микола Островський - радянський письменник, автор романів «Як гартувалась сталь» і «Народжені бурею». Його твори відомі не лише в Україні, а й за її межами. У Китаї популярним і досі є знятий фільм за мотивами роману «Як гартувалась сталь». Молоде покоління китайців виховується на прикладі героя роману Павки Корчагіна, який у скрутну годину допомагав виживати людям з свого оточення. А писав Микола Олексійович будучи, прикутим до ліжка, показуючи цим незламність свого характеру та волю до життя.

Музей Миколи Островського як унікальну архітектурну споруду у 1989 році занесено до міжнародного каталогу «Музеї світу». Його триповерхова будівля має незвичну форму, елементи символіки в зовнішньому вигляді та інтер’єрах. В оздобленні інтер’єру та екстер’єру використані суворі матеріали — каміння, метал, смальта кольорів двох відтінків: червоного та чорного — чорний колір символізує суворість того часу, коли жив Микола Островський, і його особисту трагедію, червоний колір — колір крові, боротьби за життя. http://ostrovskymuseum.at.ua/

Щоразу, проходячи біля музею, у мене виникає думка: «Яка гарна архітектурна споруда. Єдина у світі такого типу. Виконана бездоганно і якісно радянськими трудівниками... радянськими трудівниками... А час іде. І Радянського союзу вже немає. Уже покоління людей виросло у незалежній Україні. Такій виплеканій у народних піснях і вибороній протягом не одного століття. Ми маємо шанувати попередників та пам’ятати подвиги наших батьків та дідів і з гордістю говорити про свою країну».

І дійсно, мабуть для людини немає неможливого. Воля та незламність характеру творять дива, чи то пак, правильно сказати, людина творить дива. Микола Островський став для шепетівчан прикладом незламності та волі до життя.

А скільки наших земляків мають особливі потреби?... Багато... Думаю важливим для кожного з нас має бути прагнення зробити їх життя комфортнішим і зручнішим. Ось і виникла у громадськості та влади міста спільна мета: сформувати серед шепетівчан почуття єдності та взаємодопомоги у спільному домі та позиціонувати Шепетівку серед міст країни як місто толерантне до осіб з особливими потребами. Адже у країнах Європи з розвинутою економікою, громадянським та інформаційним суспільствами люди з обмеженими можливостями безперешкодно пересуваються по місту, інфраструктура яких пристосована до їх потреб, пильна увага приділяється їм і в оточенні. Люди з особливими потребами в Європі є повноцінними членами суспільства.

І нехай нам судилося жити у складний період трансформації від пострадянського суспільства до розвинутих європейських суспільств. З погляду історії Україна історично є Європою. Її громадяни є носіями європейських цінностей, а пращури сучасних українців зробили свій вклад у розвиток старого світу. Європа не лише є понят­тям географічним, а й культурно-історичним та ідеологічним. Це обов’язково слід розуміти сьогодні в Україні, бо вона є однією із небагатьох країн світу,  яка не лише з культурно-історичної точки зору, а й географічної є центром Європи. Українська культура, література, мистецтво являють собою значні досягнення євро­пейської культурної традиції, навіть більше того, наша культура є необхідною скла­довою розвитку європейської культури. А тому в українців закладені основи європейських цінностей та європейського світогляду.

Український соціум поступово рухається у напрямку прийняття людей з особливими потребами як невід’ємних членів суспільних відносин. Система соціального захисту населення України сприяє адаптації інвалідів у суспільство, створює умови для життя людей з особливими потребами, тут і робота соціальних працівників, і прибудова пандусів до будівель державних, торгівельних закладів, установ культури, охорони здоров’я та освіти, і надання соціальних виплат для інвалідів, і функціонування спеціальних закладів.

Безумовно, будь-яка взаємодія неможлива без зворотного зв’язку. Ініціативу проявляють і люди з обмеженими можливостями. Їх прагнення до спілкування і бажання бути повноцінним членом суспільства не може бути не почуте, адже інваліди є такими ж людьми як усі ми.

Соціокультурне середовище Шепетівки розвивається на основі відродження європейських цінностей, центром яких є людина, її свобода та права, її потреби. Переважна більшість мешканців міста усвідомлює свою спільність з європейцями, як на культурному так і на ментальному рівнях.

Оскільки розвиток соціуму вимагає комплексного та системного підходу, концепція міста Шепетівки - міста толерантного до осіб з особливими потребами, реалізується у  різних сферах життєдіяльності шепетівчан та у поєднанні зусиль громади та міської влади.

До прикладу, наукові працівники обласного літературно-меморіального музею Миколи Островського збирають і висвітлюють в експозиції матеріали про людей, які в силу різних життєвих обставин опинилися в такому ж важкому становищі, як і Микола Островський, та не зламалися. З року в рік, борючись за життя, щоденно долаючи біль і труднощі, знайшли свою справу, що приносить особисте задоволення і розуміння та захоплення оточуючих. Своєю діяльністю особливі талановиті люди Шепетівщини і України в цілому формують витончені культурно-мистецькі смаки у шепетівчан.

У місті Шепетівці спільними зусиллями працівників музею Миколи Островського, виконавчої гілки влади Хмельницької області та міста започатковане культурно-мистецьке свято творчості людей з особливими потребами «Полум’я життя». Свято є всеукраїнським. Вперше воно відбулось 25 вересня 2011 року. Гості з Дніпропетровщини, Донеччини, Івано-Франківщини, Волині, рідної Хмельниччини, Шепетівки взяли участь у ньому.

Концертну програму на святі відкрив народний аматорський хоровий колектив «Пролісок» Шепетівського товариства сліпих.  Свої творчі здобутки  презентувала шепетівчанка Вікторія Кузнєцова, яка зачарувала присутніх піснею «Мы вместе», адже  «Дружба – це, насамперед, щирість»,  писав в статті «Мої мрії» Микола Островський. Саме про таку дружбу співала наша землячка.

Шепетівчани й досі з теплом згадують виставку рушників «Нев’янучий сад»  сестер Світлани та Галини Махонюк з села Овадне, що на Волині.

Волинянин Віктор Сорока пересувається на протезах, подолав важку дорогу з Ківерців і  привіз у Шепетівку чудові картини, які були представлені на виставці.

На святі тішили глядачів гордість Нетішина, Хмельниччини, всієї України тричі чемпіони світу з танців на інвалідних візках – подружжя Надія та Іван Сіваки.

На виставці образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва  представили свої роботи гості з Полонного: Наталія Коркішко, Оксана Сагалова, Світлана Качуровська, Ірина Рибій, колектив клубу молодих інвалідів «Каскад» під керівництвом Світлани Анатоліївни Коваленко. Наталія Кушнір подарувала учасникам пісню.

Не залишили байдужими жодного учасника прикраси з соломи вироби, виготовлені майстерними руками Вікторії Ровінської зі Славути. З захопленням  розглядали присутні макет вітрильника «Крузенштерн», виготовленого Петром Павловим, з Маріуполя колишнім воїном-афганцем, інвалідом 1 групи.

Виставкове містечко, організоване біля музею, на площі якого проходило свято, вигравало барвами картин, вишивок, різноманітних виробів умільців шепетівщини: Олени Жерденко, Наталії Кашубської, Наталії Ребрини, Марини Миколюк, Вікторії Шкабари, Ганни Кушик, Віри Дем’янюк, Петра Верби (мякі іграшки), Людмили Пузирьової (роботи з природного матеріалу), Дмитра Казмірука (вироби з бісеру), Наталії Шамрай (вироби зі шкіри),  учнів  пансіону Вероніки Краснянської та Івана Тишка.

«Найщасливіша людина та, яка, засинаючи, може сказати, що день прожито не дарма, що він виправданий працею», - пригадуються  слова Островського, коли поруч з нами  такі працьовиті люди, як бджоляр Анатолій Петрович Порубенський з села Городнявка Шепетівського району.  Зі своїм медоносним господарством  Анатолій Петрович справляється відмінно, не зважаючи на те, що все доводиться робити однією рукою.

На свято  завітали члени реабілітаційного центру «Простір» з  Івано-Франківщини зі своїм керівником Марічкою Лазарович, яка представила своїх друзів, прочитала власні вірші і  виконала танець на візку.

А скільки особистостей ми ще не знаємо.... Є надія, що люди з особливими потребами  ще покажуть нам, шепетівчанам, свої таланти. Підтвердженням цього стали слова директора обласного літературно-меморіального музею Миколи Островського Тетяни Валентинівни Грищук та гості з Києва Олени Іванівни Александрової, президента Народної академії творчості інвалідів України, про те, що хоча свято такого типу у Шепетівці проводиться вперше є прагнення зробити його проведення традиційним.

Варто зазначити, що захід відбувався під патронатом Шепетівського міського голови Сергія Андрійовича Антонюка, за сприяння Хмельницької обласної державної адміністрації та завдяки допомозі місцевих спонсорів, благодійників.

Бути толерантним до осіб з особливими потребами - гарний приклад для наслідування. Все, що ми робимо, у суспільстві або самостійно, все це має витоки з порівняння на зовнішній світ. Не дарма ж психологи та педагоги радять виховувати дітей у «порядному та доброму середовищі». Це означає, що маленька людинка всмоктує в себе досвід та приклад батьків, рідних та близьких. Увага та допомога людям з особливими потребами сформує у нас і наших прийдешніх поколінь цінності, які ґрунтуються на повазі до оточуючих та небайдужості. І якою б могутньою та владною людина не була, у такому середовищі вона буде толерантною.

Вдалим кроком у втіленні в життя концепції розвитку міста був проведений разом із святом «Полум’я життя» фестиваль для інвалідів. На великій сцені, розміщеній на центральній площі міста, після проведення офіційної частини Дня народження Шепетівки і вручення кращим з кращих шепетівчан Почесних грамот, поряд із зірками української естради Наталією Валевською, гуртом «Пара нормальних» виступали люди з особливими потребами. Шепетівчанка Вікторія Кузнєцова разом із зіркою Хмельниччини Іриною Гурською заспівала пісню. Танцювальна пара - подружжя Надії та Івана Сіваків на візочках із Нетішина подарували мешканцям та гостям міста чудовий танець. Незряча переможниця всеукраїнського конкурсу «України має талант – 2» Олена Ковтун співала під танцювальний супровід міського ансамблю спортивного танцю «Інеш» будинку культури (керівник Інна Гордійчук) та дитячого зразкового ансамблю спортивно-бального танцю «Браво» (керівник Діана Кучер). Шепетівчани захоплено аплодували виконавцям. Піднесена атмосфера єднання охопила усіх присутніх на святі. Радісно було споглядати це дійство. В душі зародилась надія та бажання перенести ці моменти у повсякденне життя. Адже в таких ситуаціях інваліди відчувають себе рівними і потрібними для суспільства громадянами України.

http://www.novy.tv/news/reporter/4

На спортмайданчику «Корчагінець» міста Шепетівки відкрито секцію з пауерліфтингу для занять інвалідів з вадами опорно-рухового апарату.  Ця подія стала можливою завдяки спільним зусиллям міської влади, благодійників міста та з ініціативи інвалідів-спинальників, яку представляє майстер спорту міжнародного класу з пауерліфтингу серед людей з обмеженими можливостями, багаторазовий чемпіон і володар Кубку України, діючий рекордсмен України, номінант Всеукраїнської акції «Гордість країни» Олег Лаврук.

«Перемагаючи біль, я робив вправи з гантелями і твердив собі, що краще померти в русі, ніж просто лежати в ліжку...». Ці слова Олега мають стати прикладом для усіх нас, так як іноді ми фізично здорові не розуміємо, що весь світ перед нами і ми взмозі його зробити кращим для нас і нашого оточення.

Сьогодні уже 10 людей з вадами здоров’я тренуються у залі, для кожного з них розроблено індивідуальні програми занять та ведеться підготовка до участі в обласних змаганнях з пауерліфтингу.

У представників Шепетівського клубу пауерліфтингу  у планах брати активну участь у громадських та спортивних заходах регіону, провести у місті Шепетівка Кубок області з пауерліфтингу для людей з обмеженими можливостями, налагодити тісну взаємодію з аналогічними об’єднаннями та організаціями, залучити до співпраці спортсменів та тренерів зі світовим ім’ям, розширити матеріально-технічну базу клубу за рахунок участі в грантових конкурсах тощо.

З таким натхненним наставником як Олег вірю у членів клубу все вдасться і вони стануть гордістю країни.

http://ukrvideo.com/culture/gordist_krayini_2010_oleg_lavruk_pislya_avtomobilnoyi_avariyi_stav_chempionom_pauerliftingu_sered_invalidiv/

Минулого року в місті відкрито відділення соціально-побутової адаптації, аналогів якого в Україні немає. Заклад створений для надання соціальних послуг громадянам похилого віку, інвалідам І-ІІІ груп, які досягли 18-річного віку, хворим, що частково втратили здатність до самообслуговування. Його відкриття  дало можливість шепетівчанам з особливими потребами розширити коло спілкування, організовано проводити своє дозвілля та відпочинок, розвивати творчі здібності, виробляти навики ведення домашнього господарства, займатися лікувальною фізкультурою, отримувати консультації з питань психічного здоров’я та поліпшення відносин з оточуючим середовищем. І усе це - під супроводом кваліфікованих спеціалістів. Приміщення відділення містить сучасний тренажерний зал, зал для занять настільним тенісом, для гри в більярд, куточок для занять народними промислами та кімнату відпочинку. І усе пристосоване до потреб людей з обмеженими можливостями.

Члени громадських організацій міста: Територіальної організації Українського товариства сліпих (голова Тетяна Логвіненко), Шепетівського товариства реабілітації інвалідів «Світанок» (голова Петро Верба), місцевого відділення Всеукраїнської громадської організації жінок-інвалідів «ДОННА» (голова Людмила Аквілова), Шепетівської міської спілки ветеранів Афганістану (голова Валерій Окорський), Шепетівського клубу пауерліфтингу (лідер Олег Лаврук), Шепетівської міської громадської організації реабілітації інвалідів і людей з обмеженими можливостями «Стимул» (голова Володимир Кушко) та інші із задоволенням користуються послугами відділення. Завдяки цьому вони відчувають себе повноцінними членами суспільства.

Сьогодні це звучить як дивина, та переконана пройде небагато часу і особливі люди Шепетівки будуть посеред нас без перешкод, це стане нормою життя і людина у візку не відчуватиме себе не такою як усі, а буде вільно почувати себе у соціумі. Інтеграція людей з особливими потребами відбувається і у міському транспорті, пристосованому для перевезення інвалідів-візочників. А на допомозі їм жителі міста. Неодноразово допомагала їм переміщуватись до автобуса і нехай для цього потрібні певні фізичні зусилля, все ж у таких людей з’явилася можливість пересуватись до місту і частіше бути серед шепетівчан, а у шепетівчан спілкуватися з ними, адже люди з особливими потребами заслуговують на тепле ставлення, повагу і розуміння. І  це так просто жити разом у спільному домі, потрібно лише відкрити серце на зустріч, а слова вдячності є найбільшою винагородою.

Пильна увага у місті приділяється і діткам з особливими потребами. У відновленні здоров’я дітей-інвалідів система реабілітаційної діяльності має гарні результати. У Шепетівці ще з 2007 року діє Центр реабілітації дітей-інвалідів. Його спеціалісти здійснюють роботу з реалізації завдань індивідуальної програми реабілітації дітей-інвалідів, з фізичної реабілітації та соціальної адаптації у поєднанні з корекційним навчанням та вихованням дітей-інвалідів з фізичними та розумовими вадами без відриву від сім’ї та залученням до участі в реабілітаційному процесі членів родини дитини. В центрі дитина є повноправним учасником мотиваційної гри, через яку проводиться вся корекційна та реабілітаційна робота.

Любителі собак з Шепетівської міської молодіжної громадської кінологічної організації «Фенікс» разом зі своїми вихованцями в центрі реабілітації дітей-інвалідів займаються з дітками в межах програми «Аніматерапія – лікування душі і тіла». Таким чином вони долучаються до розвитку малечі. Ця допомога дарує діткам радість, покращує їх фізичний та психологічний стан.

За 2010-2011 роки реабілітаційні послуги отримали та продовжують отримувати 170 дітей-інвалідів, які мають діагноз дитячий церебральний параліч з супутніми захворюваннями та вадами інтелекту.

За результатами участі у Чотирнадцятій міжнародній виставці «Сучасна освіта в Україні-2011» Центр реабілітації дітей-інвалідів нагороджено дипломом за високі творчі досягненні у справі корекційної освіти дітей з особливими потребами.

Ми гордимося, що у місті є заклади, працівники яких та небайдужі шепетівчани   розділяють свою долю з людьми, які в силу життєвих обставин потребують допомоги оточуючих і щоденно дарують частинку свого серця нашим особливим мешканцям міста.

Можна з впевненістю сказати, що розвиток толерантного міста до осіб з особливими потребами в Шепетівці успішний. Переконана, вдало розпочата справа дасть гарні результати. Сподіваюсь, в майбутньому наша концепція розвитку соціокультурного середовища міста стане прикладом для наслідування жителями інших міст України.

Утверджуючи європейські цінності, ми житимемо комфортно і щасливо разом в Європейському домі.

Не дарма вірш українського письменника Василя Симоненка назавжди викарбувався у моїй пам’яті:

Ти  знаєш,  що  ти  —  людина?

Ти  знаєш  про  це  чи  ні?

Усмішка  твоя  —  єдина,

Мука  твоя  —  єдина,

Очі  твої  —  одні.

Більше  тебе  не  буде.

Завтра  на  цій  землі

Інші  ходитимуть  люди,

Інші  кохатимуть  люди  —

Добрі,  ласкаві  й  злі.

Сьогодні  усе  для  тебе  —

Озера,  гаї,  степи.

І  жити  спішити  треба,

Кохати  спішити  треба  —

Гляди  ж  не  проспи!

Бо  ти  на  землі  —  людина,

І  хочеш  того  чи  ні  —

Усмішка  твоя  —  єдина,

Мука  твоя  —  єдина,

Очі  твої  —  одні.

Строки вірша викликають прагнення до руху, розвитку та формують почуття поваги до оточення незалежно від національності та віросповідання, інших особливостей людини, адже ми всі індивідуальні і всі заслуговуємо на гідне життя, а слова нашого земляка Миколи Островського: «Найцінніше, що є у людини – це життя. Його потрібно прожити так, щоб не було нестерпно боляче за безцінно прожиті роки», стали як керівництво до дії для небайдужих шепетівчан незалежно від фізичного стану.

Читати інші роботи

Відео

English version