Молодіжна альтернатива

Тематика: Від Магдебурга до твого міста

Назва: Міське самоврядування на Черкащині

Автор: Шурубура Денис

Магдебурзьке право (німецьке (тевтонське) міське право) — одна з найбільш поширених правових систем міського самоврядування у Центральній Європі у середні віки.

Сформувалося в Маґдебурзі (земля Саксонія) близько 1235 року в процесі розвитку комунального руху під впливом міст-комун Північної Італії, що входила до складу Рейху. У боротьбі проти герцогів і папи римського у війнах Ґвельфів і Ґібелінів німецькі кайзери шукали опори в містах, підтверджуючи їхню незалежність від феодалів і надаючи їм право на самоврядування. В різних землях Німеччини — Франконії,Швабії, Фризії, Баварії, Тюринґії, Саксонії — на підставі норм традиційного судочинства й німецького звичаєвого права сформувалися системи міського самоврядування — нюрнберзьке, віденське, любецьке, маґдебурзьке, ін. право. Маґдебурзьке право містило в собі норми «Speculum Saxonum» («Саксонського дзеркала»), судових ухвал Маґдебурга, збірку «Саксонський Вейхбільд» і поширилося на групу східносаксонських (остфальська група) міст, міста Бранденбургу, Сілезії, Пруссії, Польщі, частково Чехії та Угорщини. З Польщі маґдебурзьке право прийшло на українські й білоруські землі.

Досі за нормами німецького звичаєвого права, сільську громаду очолював війт, якого призначав власник села; свою посаду війт міг передавати в спадок. З розвитком міст і міського самоврядування посада війта ставала виборною. Мешканці міст звільнялися від суду феодала й самостійно здійснювали врядування господарством. Для допомоги війту обирали колегіальний орган — магістрат, куди мав право бути обраним кожен з ремісників чи купців, що мав міське право «jus civile». Магістрат засідав під головуванням війта. У кінці XIII ст. в магістраті Маґдебурга виникла ще одна виборна колегія — Рада під — керівництвом бурґомістра. Попередній колегіальний орган став називатися Лавою. Рада і Лава розподілили між собою. Якщо в міських судах виникали спірні питання, апеляції можна було подавати до магістрату Маґдебурга.

Встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоуправління, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо. Маґдебурзьке право не поширювалося на жінок, бідняків, незаконнонароджених, нехристиян (євреїв)

Магдебурзьке право з'явилося на Русі разом з німецькими колоністами, яких запрошував король Данило I та його наступники. Німці отримали право організовувати в галицьких і волинських містах самоврядні громади (війтівства) з автономними судово-адміністративними інституціями. Відомо про існування в 1287 році війтівств у Львові,Володимирі і Луцьку, згодом - в інших великих містах Галицько-Волинської держави. Очевидно, що в ті часи маґдебурзьке право застосовувалося в руських містах тільки частково, серед німецької людності.

З переходом Галичини (тоді Руського Королівства) під Польщу першим маґдебурзьке право в повному обсязі отримав Львів у 1356 році, а також колишні князівські cтолиці Галич (1367), Белз (1377), Перемишль (1389), Теребовля (1389), Холм (1392), і міста на русько-польському прикордонні Сянок (1339), Вишня (1368), Глиняни (1368), Ярослав (1375), Городок (1389), Самбір (1390). Надалі урбанізація Галичини зростала швидкими темпами, що супроводжується стрімким поширенням маґдебурзького права. З початку XV ст. маґдебурзьке право поширилося на решті українських земель. Спочатку в містах, що були центрами воєводств, комітетів — Кам'янець-Подільський (1432), Луцьк (1432), Мукачево (1445), Київ (1494), Брацлав (1497)

Підписи міщан і жителів м. Києва на наказі вибраному ними депутату в Уложенну комісію бурмистру І. Гудиму. У наказі містяться прохання зберегти в Києві магдебурзьке право і сприяти розвитку торгівлі з іноземними державами. XV—XVII століть його отримала більшість міст

Зразком для міст Галичини й Поділля (тоді Подільське князівство), що належали польській Короні, був магістрат Львова. Обирати або бути обраними до магістрату могли ті міщани Львова, котрі здобули міське право «Jus civile». Його міг отримати тільки повнолітній (не молодший 24 років), законнонароджений християнин чоловічої статі, пристойної поведінки, одружений, що володів нерухомістю в місті. Міське право було довічним, але не спадковим, тобто сини повинні були здобувати його після досягнення повноліття. Магістрат Львова складався з Лави й Ради. Спочатку, як і в Саксонії, Лава мала більше значення, в її руках зосереджувалися всі головні управлінські важелі. У Львові від 1356 р. до неї обирали 7 засідателів (лавників), від 1385 р. — 9-х, а з XV ст. — стало 12 лавників, яких обирали пожиттєво. Лаву очолював війт, котрий був головною посадовою особою в магістраті. Раду обирали для контролю за Лавою. Спочатку до її складу входили 6 радників (райців, консулів), яких обирали на 1 рік. Раду очолював бурґомістр (проконсул), але його посада піддавалася ротації кожного місяця. Тобто щороку обирали 3-ох бурґомістрів — один був представником львівського королівського старости, другий — Ради, третій — від міської громади. Вони по черзі виконували свої обов'язки протягом 1 місяця щоквартально. Також в складі магістрату був виконавчий орган — «Міські слуги». Їх не обирали, а наймали за оплату. Очолював службу прокуратор (ратушний, люнар, шафар, господар). До «міських слуг» належали інстиґатор (прокурор), синдик (адвокат), возний (дрібний судовий виконавець), нотаріус (писар), людвисар (ливарник, пушкар), годинникар, геометр (фортифікатор), лікар, товмач (перекладач), рурмайстер (вассерляйтер, доглядач водогону), мірник (доглядач «міри» на площі Ринок), доглядач «важні» на площі Ринок, воскобійник (доглядач за воском і якістю товарів), відбілювач полотна, яточник (наглядач за ятками на площі Ринок), лазняр (доглядач міської лазні), пургант (прибирач сміття), ключники (на міських брамах), трубач (на ратушній вежі), кат. Також до «міських слуг» належали ціпаки (до 24) (пахолки, гайдуки, міська поліція), їм допомагали драби (до 50), яких наймали тимчасово. На передмістях представляли владу магістратуландвійти. B їхньому розпоряджкенні були «старші вулиць» (присяжні десятники).

З початку XVI ст. значення Ради зростає. Райців стало теж 12, їх стали обирати пожиттєво. Поступово Рада перейняла всі адміністративні і фінансові справи, Лаві залишилися тільки судові функції. Щоб контролювати Раду у 1577 році створено третю колегію магістрату — «Quadragintavirat» («Колегія 40 мужів», «ґмінна ізба»). Очолював її«реґент», якому підпорядковувався прокуратор з апаратом «міських слуг». У 1578 році створено ще одну колегію в магістраті для контролю над Радою — «Лонґерію», проте її діяльність не була ефективною. Національні громади мали право створювати власні самоврядні органи з обмеженими адміністративними функціями, які здійснювали судочинство за традиційними законами. Цим користувалися вірмени, які обирали старійшин на чолі з «вірменським війтом» і «хуц»(вірменський суд). Проте потужна католицька громада у Львові змогла обмежити вірменське самоврядування і в 1469 заборонено обирати «вірменського війта»; надалі вірменську громаду очолював заступник (єреспохан) з меншими функціями. У Кам'янці (на Поділлі) вірмени змогли втримати свої права, там існував «вірменський магістрат». Русини так само створили в Кам'янці «руський магістрат». Проте у Львові русини не добилися автономної самоврядної організації.

Львівський магістрат був апеляційною інстанцією для магістратів інших міст Руського, Белзького і Подільського воєводств, котрі входили до складу Польської Корони. При виникненні юридичних колізій справи передавалися до львівської Лави, котра отримала це право від короля у1444 році. Далі справи йшли на розгляд до Кракова.

Міста Волинського, Брацлавського і Київського воєводств,що належали.

до Великого князівства Литовського, мали неповне магдебурзьке право (ратушні міста). Нерозвиненою залишалася Рада, головні функції належали війтові. Магдебурзьке право розвивалося під впливом місцевих умов і норм традиційного звичаєвого права. Цим воно відрізнялося від ситуації в містах Центральної Європи. В ратушних містах козацька старшина відала справами козаків, а виборна міська влада (представники верхівки міського населення) — справами міщан.

Положеннями магдебурзького права керувалися й полкові суди тощо.

Норми магдебурзького права використовувались при всіх офіційних і приватних модифікаціях права в Україні до XIX століття.

Міське самоврядування на Черкащині з’явилося ще у XVІ столітті.

Міське самоуправління в Європі – явище досить давнє. У ХІІІ столітті виникло й поширилося багатьма європейськими країнами магдебурзьке право на самоврядування – збірник законів та правил міського устрою, запозичених у німецького міста Магдебурга. З переходом українських земель під владу Литви, а потім Польщі право надавали королі або великі князі. У XV–XVI і наступних століттях його почали одержувати міста Правобережної України, в тому числі й на Черкащині.

Серед міст і містечок Черкащини першим магдебурзьке право отримав Корсунь. Це сталося у 1584 році. У привілеї "на осадження" міста подається опис герба Корсуня: "лукь желтый натягненный и стрьелу на тативы наложенные вь червономь поль".

Чигирин був "осаджений" 1589 року. Під час коронного сейму у Варшаві 15 жовтня 1592 року король видав новий привілей, яким дозволив запровадити в Чигирині самоврядування на засадах магдебурзького права. Відтоді жителі міста отримали можливість обирати собі війта (тобто, мера), бурмістра та райців, збудувати ратушу, важницю, постригальню, лазню, торговельні ятки, організовувати ремісничі цехи, проводити два щорічні ярмарки та щотижневий торг, а також мати інші пільги. Разом з магдебурзьким привілеєм Чигирину, король затвердив також "печать містскую герб – три стріли", яку міщани та їхні нащадки мають використовувати "до одправовання справ містських".

Того ж 1592 року магдебурзьке право отримали Мошни. На гербі зображувався спис як символ значення Мошен в охороні південного порубіжжя українських земель. Канів отримав магдебурзьке право в 1600 році (підтверджене у 1661 році), Лисянка – в 1622 році, Крилів (місто, що стояло поблизу Чигирина) – в 1616 році, Медведівка – близько 1616 року. Оскільки всі вони були розташовані у прикордонному регіоні держави, то польський уряд надавав великого значення їх обороні й подальшому залюдненню.

Терміни ярмарків і торгів, що запроваджувалися в містах згідно з магдебурзькими привілеями, не збігалися між собою й приурочувалися до різних релігійних свят, що давало купцям можливість вести інтенсивну торгівлю в різних містах у різні пори року. Так, у Корсуні діяли три річні ярмарки: "на Громовиці" (2 лютого), "на день Божого вступлення" (6 січня), "на день народження Панни Марії" (8 вересня), а також щотижневий торг у понеділок, в Каневі теж було три річні ярмарки: на Спаса (6 серпня), на "Пилипові запусти" (з 15 листопада), на Святого Миколая (6 грудня), та торги в будь-який інший день тижня.

Магдебурзькі привілеї також зобов’язували жителів міст, що постійно потребували захисту від татарських набігів, відбувати військову повинність. Частина міських прибутків використовувалася на закупівлю пороху, олова, інструментів для будівництва і ремонту оборонних споруд. В останній чверті XVI – на початку XVII століття у багатьох привілеях, що надавались містам Черкащини, з’являються невластиві цьому праву статті, що забороняли приймати до складу міського населення осіб, що знаходились поза законом, і селян-втікачів.

Значно пізніше, у ХVІІІ століття магдебурзьке право отримали деякі міста Правобережної Черкащини. Зокрема, в 1760 році, магдебурзьке право отримала Умань, в 1773 році – Сміла. 1791 року магдебурзькі привілеї отримали Черкаси (хоча існує версія, що ці привілеї місто мало раніше), Білозір’я, 1792 року – Звенигородка, Квітки, Сахнівка, Калниболото (Катеринопіль). За влучним висловом відомого історика В. Антоновича, цей закон "спізнився аж на два століття, під кінець ХVІІІ віку міг дати для Речі Посполитої значення тільки передсмертної, та й то дуже неповної сповіді з історичних її гріхів". На кінець століття Польща як держава припинила своє існування.

Магдебурзьке право на українських землях було скасоване Миколою І у 1831 році (в Києві проіснувало до 1835 року). Однак воно залишило помітний слід в історії міського самоврядування в Україні і на Черкащині, а вивчення та використання його досвіду актуальне і сьогодні.

21 травня 1997 року був прийнятий новий Закон «Про місцеве самоврядування в Україні». Цей закон, відповідно до Конституції України, визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Процес створення неурядових організацій місцевого самоврядування в Україні розпочався ще на початку 90-х років ХХ ст. Найактивнішу з них, а саме Асоціацію міст України, було утворено в 1992 р. Ця Асоціація взяла безпосередню участь в розробці українського законодавства з проблем місцевого самоврядування в 1996—1997 рр. За участі експертів АМУ було розроблено Хартію українських міст (1997 р.), за її ініціативи створено Координаційну Раду з питань місцевого самоврядування при Президентові України та Міжвідомчу комісію з питань місцевого самоврядування при Кабінеті Міністрів України (1998 р.). З 1999 р. розпочалося створення регіональних відділень АМУ. У 2002 р. АМУ стала членом Ради Європейських муніципалітетів та регіонів (СЕМР).

Сучасна Україна обрала шлях будівництва демократичної, правової, соціальної держави. Побудова такої держави не можлива  без формування громадянського суспільства, яке надає широкі можливості участі населення в суспільному і культурному житті країни. Європейський вибір України можливий за наявності розгалуженої системи органів місцевого самоврядування і самоорганізації населення починаючи зі школи і закінчуючи місцевими органами самоврядування. Я навчаюся в Черкаській ЗОШ №12 в якій приділяється значна увага шкільному самоврядуванню, що формує активну громадську позицію учнів, допомагає здобути навички приймати самостійні рішення і бути відповідальними. Я хочу ознайомити вас з основними напрямками роботи шкільного самоврядування.

Структура шкільного самоврядування

Органи шкільного самоврядування підтримують дружні відносини та співпрацюють з різними громадськими об’єднаннями на принципах взаємоповаги і незалежності; співпрацюють з педагогами і батьками.

При органах шкільного самоврядування створена група-супутник, яка має назву „Чомучки”, об’єднана за бажанням дітей 7 – 10 років (початкова школа).

Центр організації дозвілля

- залучає якомога більше дітей до позаурочної діяльності, організації змістовного дозвілля та відпочинку, до художньої самодіяльності;

- організовує змістовний відпочинок учнів у позаурочний час, залучаючи їх до проведення вечорів відпочинку, дискотек, концертів, ігрових програм, конкурсів, змагань, ранків;

- добирає матеріали для написання сценаріїв, різноманітних свят, вечорів відпочинку, зустрічей;

Прес-центр

- інформує учнів, вчителів, батьків про всі події, які відбуваються в школі;

- оформлює змінний стенд „Шкільний меридіан”;

Центр праці

- контролює санітарний стан школи, класів, території школи;

- здійснює щотижневий контроль і перевірку прибирання території школи;

Центр дисципліни та порядку

- виховує в учнів свідоме ставлення до виконання громадських доручень;

- проводить дні ввічивості, культури, чистоти;

- проводить загальношкільні лінійки, зустрічі з метою запобігання порушенням дисципліни;

Центр роботи з групою-супутником „Чомучки”

- проводить різноманітні заходи, ранки, конкурси, ігри, лінійки, організовує виставки малюнків, поробок;

- організовує загальний збір капітанів „Чомучки”

- підводить підсумки діяльності, нагороджує переможців різних ігр, конкурсів

Отже, місцеве самоврядування повинне сприяти формуванню активної громадської позиції, не буди байдужим до нагальних питань шкільного життя, а в майбутньому бути патріотами своєї держави, вносити свою долю в становлення і процвітання свого рідного краю і держави в цілому.

Читати інші роботи