Процес становлення самоврядування в м. Бар

 

Тематика: Від Магдебурга до твого міста

Назва: Процес становлення самоврядування в м. Бар

Автор: Галецька Анастасія

 

Бар має багату історію та не менш багату передісторію. Актуальність вибраної теми обумовлена збільшенням небайдужих до рідного міста та її історії в розвитку певних важливих чинників. В наш час це дуже важливо. Також зараз є дуже актуальним питання про місцеве самоврядування, його обов’язки та відповідність їх виконання. Молодь не має бути до цього байдужою та турбуватися про своє майбутнє та майбутнє свого міста. Адже Україна незалежна суверенна держава, і споконвіку українці цього добивалися, щоб не було гноблення людей та нашої культури.

Магдебурзьке право виникло ще у XIII столітті в місті Магдебург. Його ще називали німецьким,або саксонським.

Німецькі міщани де силою, а де й з допомогою грошей звільнилися від своїх князів та баронів. Влада переходила до міської громади, яка забезпечувала права міських станів-купців,міщан ремісників.

Магдебурзьке право встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоврядування, суду, купецьких об’єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів. Громада міста вибирала з-поміж себе органи міського  станового самоуправління – магістрат. Очолював його міський голова – війт, у нього були помічники: бурмістри, райці (радники), лавники (засідателі).

Певні пільги за цим правом отримали й ремісники, які об’єднувалися в цехи або братства. Така громада мала власну казну, з якої надавала допомогу своїм громадянам і брала гроші тоді, коли треба було «на які гуртові справи».

Місто з магдебурзьким правом мало свої герб і хоругву, а кожен цех – свої символи.

Дарування магдебурзького права, незважаючи на консерватизм його характеру, залишило глибокі сліди в устрої і житті землі: вона набувала більшої об’єднаності та одноманітності ладу. Якщо не закладалися, то, принаймні посилювалося і розвивалися зародки становості. Передбачалося і відбувалося культурне зближення із Польщею.

Нова влада приходила не на порожнє місце. Місцеве населення прагнуло автономії ще з п’ятнадцятого століття. Ці намагання домінували в народному побуті, проявлялися особливо на узбіччях степів, які мали бурхливе, напружене життя в споконвічній боротьбі з кочівниками. Населення раніше розраховувало лише на власні сили,завжди було напоготові зустріти напад. Так дійсність розвивала тип порубіжного мешканця, чутливого, настороженого, завжди готового до боротьби,тип, сформований віками не спокійного українського життя, яке існувало тут чи не до кончини Речі-посполитої.

1537 рік відкриває нову епоху в історії Барщини, яка залишила глибокі сліди житті краю. Бона Сфорца д’Арагона (1494-1557) дочка міланського князя, З 518 року дружина польського короля Сигізмунда I – з метою фінансово унезалежити правлячу в Короні Великому князівстві Литовському династію зосередила в своїх роках багато державних маєтків, зокрема Рівське староство.

Бона Сфорца 1533 року разом з сином Сигізмундом Августом  відвідує місто Рів, яке на той час після татарської навали остаточно втратило своє стратегічне значення. Його фортеця була перетворена в руїни ще задовго до приїзду нової господині. Для гарантування здійснення своїх мрій далекоглядних планів польська королева приймає рішення  побудувати надійну фортецю. Для цього вона вибирає нове місце – за межами існуючого староства. Замислювалося надати маєткові характерне приступності, використовуючи за для цього вигідні природні умови лівого берега річки Рів і виконання фортифікаційних заходів. У результаті було побудовано триєдине місто, яке набуло назви Бар Польський-фортеця Бар, Бар Руський, Бар Горішній, (Чемериси, Чемериси- Барські).

Нове місто – фортеця Бар – 1540 році отримує свій перший герб, на золотавому фоні якого виділяється сині літери В.S.- ініціали королеви Польщі. Водночас із гербом міста Бар у 1540 році отримує обіцяне ще в 1537 році магдебурзьке право.

Магдебурзьке право надавало можливість мати гарний результат  від економічної діяльності, і тим викликало зацікавленість у городян. Основою економіки був розвиток землеробства і всього, що з ним пов’язане. За М. Грушевським, господиня Барського староства вбачала можливість отримувати більший матеріальний ефект від надання ділянок землі для обробітку представникам корінного населення, які не уникали важкої праці і мали відповідні результати. Магдебурзьке право, яке виборола для свого міста королева Бона Сфорца, сприяло збагаченню Бара, перетворенню його центр потужного економічного розвитку, а на цій основі – підвищенню його визначальної ролі в боротьбі з татарськими навалами у великому географічному регіоні – Рівсько- Барському старостві.

Місто отримує матеріальну змогу побудувати фортецю, яка набуде слави на віки. Згодом Покоління багатьох століть: вимовлятимуть: «Бар – ключ до східного Поділля». Згодом тут побудують резиденцію польних  і коронних гетьманів.

Історичного 1540 року в Барщині розпочав свою діяльність знаменитий Претвіч. Він отримує посаду старости і виконує ці обов’язки протягом періоду панування Бони Сфорци. Відтак стає вали його "найбільшою фігурою особистістю безперечно, видатною в історії нашого краю. Проте конкретних розповідей про його ратні подвиги не має. Люди називали його «муром краю Подільського». Ходила приказка: «За пана Претвіча вольна од татар границя». За переказами татарки заспокоювали своїх дітей погрозою, що прийде Претвіч і забере їх у ясир. Найвагомішою інформацією про нього є те, що Барський староста провів 70 боїв і в усіх здобув перемогу над татарами, турками і іншими кочівниками. Саме цей факт свідчить про наявність у натурі Претвіча рис, які вигідно виділяли його поміж сучасників. Які ж складові характеру могли зробити його непереможним воєначальником? Він мусив бути до педантичності зібраною людиною, твердою і вольовою, здатною до конкретних дій; уміти виділяти із загалу городян, таких, на кого в будь-яку хвилину можна розраховувати, хто ніколи не підведе; бути авторитетним керівником, господарем свого слова( якби цього не існувало, поразки йому не уникнути); матеріальна зацікавленість не повинна була переважати період проведення боїв; він мав бути самостійним у при знятті рішень, утім прораховувати події на кілька кроків уперед, компроміс у нього був один – перемога, йому годилося віддячувати тим, й хто показав себе активним бійцем. Відважний очільник Бара захоплював власним умінням не лише у володінні зброєю, а й умінні опинитися своєчасно в потрібному місці бою; знав, що бойову справу потрібно доводити до логічного завершення; умів накопичувати досвід і вдало його застосовувати в наступних боях. Претвіч був великим патріотом свого краю і тому заслуговує на увіковічення в пам’яті сучасних і майбутніх поколінь барчан.

Б. Претвіч -  спадкоємиць старости Старжеховського. На нього звернула свою увагу Бона, коли він був ще на придворній службі мабуть, необхідність енергійної боротьби з татарами примусила її передати староство невтомному  ротмістрові. На цій посаді Претвіч здобув гучну славу.

За роки ратної діяльності Претвіча відсутні повідомлення про спустошення будь-якого села татарами. Спільна діяльність королеви Бони Сфорци і старости Бернарда Претвіча сприяла розквіту в Барського староства, ефективному використанню населенням переваг, які забезпечували магдебурзьким правом.

М. Грушевський у праці «Барське староство» виокремлює три міські общини Бара (Польська, Руська та Гірська), які одержали це право в 1540 році, але з різними варіаціями пільг. Поселенці  Бара, в’їзд до якого був через Людські ворота ( тепер вулиця Соборна, біля греко-католицького храму), незалежно від національності, одержали П’ятнадцятирічні пільги на всі види податків. Міщани Руського (в’їзду через Івановецькі ворота, тепер неподалік від стадіону)  та Гірського (Чемериси – Барські) – дванадцятилітні пільги.

Після закінчення пільг жителі всіх трьох поселень повинні були платити щорічно  15 грошів чиншу (податку), відбувати військову службу при міському старості і підтримувати греблю на замковому ставку, за користувалися правом ловити тут рибу для себе. Крім цього, жителі Польського Бара зобов’язувалися здобувати і доглядати міст через став, маючи право збору мостового мита для міста.

Жителі Руського Бара платили ще медову  данину з пасік, по 3 чвертки вівса з полів (за об’ємом це близько 150л) і зобов’язувалися брати участь у ремонті замку.

Жителі Гірського Бара платили по чверті вівса з диму і поволовщину (по 6 волів раз на три роки з усього міста), а також відбували три дні польових робіт на замковому фільварку.

Щодо міського самоврядування, то Польський і Руський Бар  мали спільного війта – Іоана Цервуса, а війтівство  в  Гірському  Барі було дароване Миколі Невіду.

У цей  час спостерігається посилення соціального гніту в містах. Магнати  і шляхта, королівська і міська адміністрація нещадно експлуатують нижні верстви  міського населення, встановлюючи різноманітні повинності, податки і побори.

Різним за розміром був чинш від будинків  навіть у королівських містах (у Барі по 15 грошів з будинку).

На Варшавському сеймі ( вересень 1616 року) один із урядовців у промові з тривогою говорив, що «покозачене міське населення та нижчі верстви городян взагалі не визначають магістратів у містах, не слухають  ні старост, ні гетьманів і встановлюють собі права, самі вибирають урядників  і поводирів і ніби створюють у великій республіці Речі Посполитій другу республіку». Промовець закликав застосувати до повстанців « суворі заходи і зараз піддати екзекуції».

У листі з Бара від 28 вересня 1617 року він знову писав про дальше зростання народних виступів, зазначав, щодо повсталих «спливається все живе», в тому числі багато міського населення. У зв’язку з масовим покозаченням городян – писав він, - треба якнайсуворіше ставитися «до міст українських» для «по гамування… того свавільства».

Із протоколу виборів Барського магістрату 1663 року видно, що війтівство перейшло до рук старости, який призначив ланвійта і бурмистра, а райців і лавників обирали. Окремі акти велись українською мовою, коли Барським старостою був Іван Виговський (1658-1664рр.).

Після другого поділу Польщі в 1793 році, коли наш край ввійшов до складу Російської імперії, почастішали намагання можновладців перебрати місто Бар по у свою власність.

Міське самоврядування, спираючись на положення магдебурзького права, домоглося видання імператором Олександром I височайшого указу від 19 червня 1806 року, в якому читаємо: « Рассмотрев поднесенный Нам от Правительствующего Сената доклад о городе Баре, лежащем в Подольской губернии, Мы не находим ни в одном акте, чтобы город сей когда либо отдан был в частное владение; Гетману же Выговскому пожаловано было одно только староство Барское, которое впоследствии Конституциею 1775 – го года; утверждено Любомирскому, но ни в том, ни в другом случае, о самом городе ничего не упомянуто, а напротив того видно что оный издревле пользовался правом города присвоенным и в Бар оставить на правах, прежними привилегиями ему дарованных».

Пізніше справа про встановлення границь м. Бара розглядалася Могилівським повітовим судом з 10 вересня 1843 року аж до 12 червня 1844 року (протокол на 48 листах), де було остаточно підтверджено границі міста і його маєтності.

Органи міського станового управління, передбачало магдебурзьким правом, - магістрати в містах України – поступово ліквідовувалися, починаючи з 60-х років XIX ст., в ході здійснення судової реформи в Росії.

Нове міське положення у Барі було впроваджене в 1880 році. До складу органів міського самоуправління обиралося переважно представники дворянства та купецтва.

В економічному плані швидкий розвиток міста розпочався після введення в 1892 році залізничної гілки Жмеринка – Могилів. У цей час органи міського самоврядування активно впливали на розвиток місцевих виробництв, особливо, коли міським головою був обраний Володимир Шпакович. При ньому в 1900 році дав свою першу продукцію цукровий завод, працювали також винокурний завод і пароводяний млин. Функціонували  дві аптеки, два аптечні склади, два книжкових магазини, один готель і п’ять постоялих дворів. У місті проводилися 16 щорічних ярмарок.

Наступний міський голова Євген Зав’ялов був ініціатором побудови в місті реального училища(тепер ЗОШ № 4) та відкриття жіночої гімназії ( на даний час – ЗОШ № 2).

При головуванні Павла Танєвського Барське реальне училище одержало 40000 крб. на навчальне обладнання і впорядкування території. Перший випуск цього училища відбувся в 1912 році.

Головою військово-революційного комітету був у м. Бар Микола Врублевський (1897-1918 рр.) з листопада 1917 року. пізніше, в березні 1918 року, він став наймолодшим (21 рік) членом уряду Української робітничо-селянської республіки, секретарем народної освіти і міжнаціональних справ. У нашому місті його ім’я увіковічнене в назві вулиці, а 1 листопада 1986 року біля міськради було встановлене погруддя.

Спроба відновити елементи самоврядування місцевих громад висвітлена в незалежній демократичній газеті «Життя Поділля», яку видавало Подільське Українське Товариство «Просвіта» в м. Кам’янці на Поділлі.

Перші кроки нового уряду вже через кілька днів дали дуже добрі наслідки; заарештовано вбивців Калісєвича й відправлено злочинців до військового суду, припинено безглузду стрілянину, заведено міліціонерів, які почали рішучу боротьбу з самогонщиками, приймаючи заходи по забезпеченню міста медичною допомогою…

В цей час територіальні громади створюють органи влади за участю в них товариства «Просвіта».

Та вже через 2 роки, коли утвердилася радянська влада, розпочалося переслідування органів місцевого самоврядування, членів «Просвіти» та релігійних активістів.

У м. Бар від куль гепеушників загинуло багато безневинних людей.

У зверненні «До населення всієї Соборної України» від 17.09.1919 року Симон Петлюра закликав: « Не тратьте ж духу, шукайте правди в своїй громаді і знайте, що за вашою допомогою всі наші вороги будуть розтрощені вщент, а ми, запанувавши у своїй сторонці, збудуємо таку державу, де ми, Нарід сам, буде правити своїм життям. Розум і совість, зброя і праця – запорука цьому».

Навіть через століття найважливішим принципом політичної системи залишилася влада народу. Місцеве самоврядування є невід’ємним елементом громадянського суспільства. Це означає, що в міру становлення громадянського суспільства будуть виникати нові передумови для подальшого розвитку місцевого самоврядування, посилюватися його економічні, юридичні, політичні, соціальні гарантії.

На сьогодення в нашому містечку головним органом місцевого самоврядування є Барська міська рада. Голову ради вибирає міське населення віком від 18 років, якому надано право брати участь у виборах. Голові міської ради надано багато повноважень та прав.

Міська рада фінансує заклади соціальної сфери, дошкільні заклади, позашкільні заклади, а також утримує житлово-комунальне господарство міста, забезпечує безкоштовну освіту та медицину.  Діяльність органів місцевої влади спрямована на задоволення суспільних потреб громадян.

Міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів і майна. До складу цих рад входять депутати, які обираються жителями на основі загального, рівного, прямого виборчого права таємним голосуванням строком на чотири роки. Право висування кандидатів у депутати та кандидатів на посаду міського голови реалізується виборцями через місцеві організації партій (блоки) або шляхом самовисування у порядку, передбаченому Законом.

Барські органи самоврядування й самоорганізації мають власну матеріальну та фінансову основу, що на неї поширюється їхня компетенція. Так, територіальна громада міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного й культурного розвитку та контролюють їх виконання; затверджують місцеві бюджети і т. ін.

Органам місцевого самоврядування закон може надавати окремі повноваження органів виконавчої влади, а тому з цих питань вони підпорядковані відповідним органам виконавчої влади.

Так на мою думку органи місцевого самоврядування належним чином виконують свої обов’язки, але згідно з європейськими стандартами це не високий рівень, але не дивлячись на це вона задовольняє належний рівень. Самоврядування покращує життя людей. Потрібно удосконалювати систему самоврядування і виводити її на належний рівень. Я вважаю, що молодь зобов’язана сприяти цьому і не бути байдужим. Адже місцеве самоврядування  регулює певне життя в місті і завдяки йому молодь може покращити собі життя. Це дуже важливо, щоб населення було не байдужим до історії своїх поколінь та продовження її належним чином.

В моєму навчальному закладі також є певне самоврядування – студентське. Його органи приймають акти, що регламентують їхню організацію та діяльність; проводять організаційні, наукові, культурно-масові, спортивні, оздоровчі й інші заходи; розпоряджаються коштами й іншим майном, що знаходяться на їхньому балансі та банківських рахунках; та інші функції. Основними завданнями органів студентського самоврядування є: забезпечення і захист прав та інтересів студентів, зокрема стосовно організації навчального процесу; забезпечення виконання студентами своїх обов'язків; сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності студентів; сприяння створенню відповідних умов для проживання і відпочинку студентів; сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об'єднань, клубів за інтересами; організація співробітництва зі студентами інших вищих навчальних закладів і молодіжними організаціями; сприяння працевлаштуванню випускників; участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами; сприяння проведенню серед студентів соціологічних досліджень. Органи самоврядування є виборними і формуються строком на один рік шляхом таємного голосування студентів. В їх роботі беруть участь лише ті особи, які навчаються в даному ВНЗ. Завдяки самоврядуванню в нашому технікумі та Студентській Раді наш навчальний заклад є на високому європейському рівні, він є одним з найкращих в Україні.  Це надає нашим студентам певну перевагу.

Процес становлення самоврядування в м. Бар та його околицях має глибоке історичне коріння. Тому сучасній територіальній громаді варто прислухатися до голосу історії в процесі побудови демократичного суспільства в рідному краї та продовжити історію на певному належному рівні.

Читати інші роботи

 

Відео

English version