Місцеве самоврядування м. Баштанки

Головна статті
Місцеве самоврядування м. Баштанки
Local self-government in the town of Bashtanka
Всі сторінки

 

Тематика: Від Магдебурга до твого міста

Назва: Місцеве самоврядування м. Баштанки

Автор: Єрема Володимир

На сьогоднішній день Україна стоїть на порозі великих змін у бік демократизації громадянського суспільства й політичного життя в державі. В проведені політики демократизації одним із пріоритетних завдань держави є напрям на децентралізацію державного впливу в регіонах, задля надання територіальним громадам більших повноважень у вирішенні власних завдань. Крім цього, Україна має великий історичний досвід місцевого самоврядування, зокрема, пов’язаного з магдебурзьким правом, що позитивно вплинуло на становлення місцевого самоврядування в Україні, яка на сьогоднішній день набуває все більшої схожості з місцевим самоврядуванням країн демократичного заходу в результаті демократичного реформування. У системі демократичного правління значна роль належить місцевому самоврядуванні тому, що це є сфера публічної діяльності, у якій може взяти участь кожний громадянин. Провідним принципом самоврядування є організаційне і функціональне відокремлення його органів від структур державної влади: взаємовідносини між ними регулюються лише законом. У цьому сенсі воно є проміжною ланкою, важливим каналом взаємозв’язку між державою і громадянським суспільством, належачи радше до другого, ніж до першої. Демократичний устрій базується на створенні такої системи влади й управління, за якої громадянин мають усі можливості для реалізації своїх прав і свобод. Держава і громадянське суспільство здатні забезпечити такі умови, якщо їхні інститути однаково сильні і врівноважені один одним. При цьому важливо з’ясувати чи робить держава кроки назустріч своїм громадянам, і чи докладають зусиль самі громадяни для того, щоб поліпшити своє становище.

Реалізація багатьох завдань, пов’язаних із забезпеченням належного життєвого рівня громадян, соціокультурного розвитку окремих поселень та регіонів здійснюється не в державі загалом, а в конкретних місцях компактного проживання громадян – великих і малих містах, селах, селищах, невеликих поселеннях, які ми називаємо місцевими громадами.

І саме тут повинні бути створені умови для реалізації гарантованих державою прав та свобод, забезпечена можливість упорядкованого проживання. Щодня необхідно дбати про безпеку людей, надавати медичну допомогу, забезпечувати можливість одержання освіти, створювати робочі місця, наповнювати місцеві бюджети, надавати транспортні, побутові, торгові комунальні послуги. Все це має бути компетенцією самоврядних територіальних формувань держави, функцією її адміністративно-територіальних одиниць. Передача повноважень з центру на місця здійснюється шляхом децентралізації, що дозволяє привести послуги, яка надає держава, у відповідність із потребами і запитами населення. Перехід до децентралізації – це, висловом американського офутуролога О. Тоффлера, «Глобальний зсув влади», що звільняє індивіда від державної опіки і дозволяє будувати демократію знизу догори. Оскільки для процесу демократичного розвитку дуже важливий зворотний зв’язок між владою і людиною – поінформованість громадян про дії влади та поінформованість про реальні потреби конкретного громадянина, то природно, що здійснити це найлегше на базовому рівні влади – місцевому, де громадяни і представники влади живуть поруч. Отже, децентралізація державного управління є необхідною складовою процесу демократизації громадського життя. Тому магдебурзьке право  і поклало початок звільненню міст від центральної королівської адміністрації або влади місцевого феодала й створювало органи місцевого самоврядування. Воно торкалося багатьох сторін суспільного життя. Зокрема, закріплювало права міських станів, встановлювало порядок діяльності органів міського самоврядування, суду, купецьких об’єднань, цехів, регламентувало порядок торгівлі, опіки, спадкування, питання благоустрою міста, а також оподаткування населення, громадської безпеки, встановлювало покарання за різні види за різні види злочинів. У ХІV‑XVІІ ст. магдебурзьке право поширилося в Україні. Українські міста отримували його від литовських князів, польських магнатів, українських гетьманів. В містах, які одержали магдебурзьке право, міщани звільнялися від управління й суду воєвод і старост. Запроваджувалося міське самоврядування – магістрат, члени якого обиралися з-поміж заможної верхівки. Він поділявся на дві колегії – ліву (суд у кримінальних справах), і раду (адміністративний орган і суд у цивільних справах). Очолював міську адміністрацію війт. Його посада могла бути спадковою, персонально наданою чи вибореною. Магдебурзьке право в українських містах мало обмежений характер: часто зберігалася залежність від власників міст, інколи магістрат не поділявся на колегії; у Галичині, Західному Поділлі й Закарпатті при зайнятті адміністративних посад надавалися пільги католикам.

Завдяки магдебурзькому праву на теренах України відбулися значні зміни в судовій системі. Процесуальну здатність мали всі громадяни, крім невільників, малолітніх, тих, які знаходились під опікою. Магдебурзьке право сприяло розвиткові міського життя, його економічній і культурній розбудові, зростанню чисельності населення. Міста стали центрами ремесла та торгівлі, осередками культури та науки. Крім магдебурзького права, українські землі мали історичний досвід розвитку такого виду самоврядування як власна територіальна громада. Протягом століть територіальні громади здійснювали ряд важливих функцій, що забезпечували життєдіяльність українських міст і сіл у різних політичних, соціально-економічних і правових системах. Територіальні громади в Україні еволюціонували і видозмінювали свої форми з глибокої давнини. З великою ймовірністю можна думати, що сільські громади повстали за тих часів, коли слов’янські племена, що залюднювали теперішню південно-західну Русь, ще не були об’єднані в державний союз. Територіальні громади міст були більш складними і різноманітними. За висловом М.Грушевського «Міське життя було тільки дальшим  ступенем розвою сільського». Волосні громади зберігали певну автономію у вирішенні своїх внутрішніх справ, а їхні управлінські органи становили владні структури місцевого самоврядування, правовою основою яких було переважно традиційне звичаєве право. Волосну громаду очолював волосний староста. Особливістю управління волостями було те, що в деяких регіонах їхнє керівництво очолювали сотники.

Сотенна система територіального устрою українських земель має глибоке коріння. Сотники поряд із десятським і тисяцькими відомі ще з часів Київської Русі. Волосьні старости (старці), сотники репрезентували свою волость у відносинах з іншими волостями, господарськими намісниками або окремими феодалами. Для вирішення важливих питань волосного життя староста збирав волощин на віча, куди, як правило, приходили всі голови господарств, часто були при присутні жінки і діти. Вони обговорювали питання волосних податків, долю спільних волосних коштів, розмежування земель, спірні питання в судові справи. Важливою функцією старости у волосних громадах було регулювання збирання волосних податків, коштів на потреби волостей. Головною господарською функцією волосної громади та її адміністрації було регулювання землекористування господарств шляхом запровадження примусових сівозмін. Старости і волощани слідкували за збереженням цілісності територіальної громади і рішуче виступали на захист волосних земель. У період національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького було запроваджено полко-сотенний адміністративно-територіальний устрій, який відновив діяльність органів місцевого самоврядування. Функції і повноваження полкової влади охоплювали адміністративну, судову, військову сфери, безпосередньо впливаючи на життя міських і сілких громад. На початку 80-х років XVІІІ ст. в адміністративно-територіальному устрої Лівобережної України відбулися значні зміни. Край було поділено на насмісництва (губернії: Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське, що замінили полково-сотенний устрій). Волотю керувало правління, до складу якого входили: волосний голова, сільський староста або виборний того села, де перебувало волосне правління і писар. На волосні правління покладалися функції господарського, громадського, фінансового і поліцейського управління, вирішення судових справ. До функцій громадського управління входило обнародування законів, постанов урядів, скликання сходів, організація опіки, нагляд за сиротами. Господарські та фінансові функції зводилися до збору податків, скликання мирських зборів, складання «ревизних сказок», організації магазинів для запасів хліба. Поліцейські функції полягали у нагляді за населенням. Низовою ланкою волосного самоуправління було сільське правління. Управління справами здійснювалося сільським сходом, на який збиралися усі господарі дворів, а також виборці: сільський староста, збирач податків, наглядач сільського магазину для запасів хліба.

Сільський староста у селі відав тими справами, що і волосний.

У XVI-XVII ст. на українських землях, що увійшли на основі Люблінської унії 1569 року до складу Речі Посполитої було створено 6 воєводств: Руське, Белзське, Подільське, Волинське, Працлавське, Київське, які очолювали призначені урядом воєводи, яким належала вся місцева влада. Вони керували шляхетським ополченням, головували на місцевих сеймах і наглядали за діяльністю шляхетських земських суддів. Воєводства поділялися на повіти або землі, якими керували старости й каштеляни. При православних церквах створювалися національно-релігійні громадські об’єднання (Львівське – 1589 р., Київське – 1615 р.), які опікувалися культурно-освітнім життям та захищали православ’я.

Російська реформа 1838 року Кисельова створювала нову структуру адміністративного управління на українських землях: губернія – округ – волость – громада. У кожній сільській громаді було створене сільське самоврядування, яке відало питаннями місцевого життя. Під час наступу російського царизму на автономію України та місцеве самоврядування суттєво обмежувалося козацьке самоврядування діяльність територіальних громад, їх органів, керівників.1874 – реформа селянських установ, волосні правління підпорядковуються адміністративному нагляду поліцейського управління; 1889 рік – запроваджено інститут земських начальників, які управляли за допомогою осіб сільського правління, волосних судів, управлінь та сільських і волосних сходів. Волосний схід обговорював і вирішував справи, що стосувалися господарських, культурних і побутових потреб селян усієї волості та наглядав за сільськими громадами й їх громадським управлінням. Значну роль у волосному управлінні відігравали сільські старости, волосні писарі, з’явилося діловодство (листування, відбування військової служби, страхування, переселення і міграції населення, паспорти, опіка, піклування, страхування, реєстрація, податковий облік, купівля і продаж землі, складання звітів). У 1918 році Українська центральна Рада у Конституції УНР передбачила у системі місцевого самоврядування волосні територіальні громади. У західних областях України волость існувала до 1923 року. Підсумовуючи сказане слід дійти висновку, що варто детально проаналізувати цю унікальну територіальну громаду, яка майже десять століть функціонувала в Україні.

За часи перебування України в складі СРСР формувалась радянська модель органів місцевого самоврядування – це система Рад: обласні, районні, районні у містах, міські, сільські, селищні та їх голови і виконавчі комітети, яким радянською владою доводились державні декларативні завдання , які повинні були виконуватись на місцях, забезпечуючи планові завдання радянських п’ятирічок.

Формування місцевого самоврядування в роки незалежної України виявилося одним із найбільш складних та суперечливих завдань становлення сучасної державності України. Зберігаючи радянську структуру місцевих рад в Україні на шляху демократичних перетворень постав цілий комплекс політичних, економічних, соціальних, кадрових, психологічних та інших перепон. Адже реальна, дієздатна муніципальна влада у державі повинна мати правові і організаційні, економічні, фінансові, соціальні, кадрові, інформаційні, інвестиційні умови та гарантії для реалізації її завдань та функцій, взаємозв’язки із державною владою та інститутами політичної системи, усебічного наукового осмислення перспективного розвитку муніципальної демократії у контексті конституційної, адміністративно-територіальної та іншої реформ.

В Україні на сьогодні реалізована Європейська континентальна громадська модель місцевого самоврядування. Зокрема, громадське розуміння місцевого самоврядування знайшло своє втілення в Конституції України (ст. 140), Європейській Хартії місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Україно у 1997 році), а також у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» 1997 року. Місцеве самоврядування як принципово нова система організації публічної влади на місцях, є одним із тих атрибутів сучасного конституціалізму та соціально-правової демократичної державності, що в контексті європейського вектора розвитку української держави, вимагає свого усебічного конституювання та інституціоналізації на принципах гуманізму, людського виміру влади та верховенства права, формування нації «самоврядних громад». Сьогодні треба долати штучні бар’єри на шляху перетворення України на ініціативну громадівську державу. Ми спостерігаємо відсутність державної волі у проведенні широкомасштабної муніципальної реформи, що ускладнює процеси становлення та розвитку дієздатних територіальних громад. Прохідними цієї послідовності державної політики є невизначеність правосуб’єктності територіальної громад та її співвідношення з населенням, державою, нечітке розмежування функцій, повноважень, відповідальності органів місцевого самоврядування та місцевої виконавчої влади, суперечливість у визначенні статусу комунальної власності, спільної власності територіальних громад, забезпеченні охорони громадського порядку, захисту основних та «локальних» прав членів територіальної громади.

Як наслідок – фіктивно-декларативний статус муніципальної влади. Україні треба долати такий рудимент радянського минулого, як прагнення держави не відмовлятися від контролю усіх сфер людського буття, формувати муніципальний рівень правосвідомості та правової культури населення, державних та комунальних службовців, представників депутатського корпусу, сілких, селищних, міських голів тощо. Згідно політичного курсу України, окресленого у Конституції держави, Акті проголошення незалежності України нашому суспільству треба запроваджувати модель сервісної держави, примусити владу працювати на інтереси громадянина. У цьому плані Україна недостатньо запроваджує позитивний муніципальний зарубіжний досвід та концептуальні засади локальної демократії. Поряд з політичними, соціальними, економічними і духовно-моральними чинниками суттєвого реформування повинна зазнати насамперед конституційна модель місцевого самоврядування як одного з ключових елементів конституційного ладу України. Віднесення інституту місцевого самоврядування до засад конституційного ладу означатиме насамперед неможливість скасування чи обмеження його прав. Завдання українського законодавця обмежуватися творчою конкретизацією цього інституту. Звідси місцеве самоврядування здійснюватиметься за власним природним правом, враховуючи інтереси та потреби громади. Практика життя ставить перед Україною вимогу перейти нині від існуючої консервативної моделі місцевого самоврядування, за якої здійснюється воно лише на рівні територіальних громад, а на рівні регіонів – областей і районів, воно має фактично символічний характер, до повноцінної системи місцевого самоврядування на усіх рівнях організації суспільства.

Місцеве самоврядування м. Баштанки виділяється такими аспектами: взаємодія органів місцевого самоврядування з органами місцевої виконавчої влади на основі моделей партнерства, взаємної залежної, формування фінансової системи місцевого самоврядування, автономності територіальних громад, кооперування, ефективно впливає на соціально-економічний розвиток району. Цікавим є досвід у системі місцевого самоврядування «Сильний голова – сильна рада». Така система викликана необхідністю, складністю управління великим районом, неоднорідним національним складом населення, тому Баштанська громада відповідально ставиться до місцевих виборів, формування кадрів місцевого самоврядування, участі населення у різних формах громадсько-політичного життя. Пріоритетним напрямком у роботі органів місцевого самоврядування міста й району є наповнення місцевих бюджетів і їх соціальна направленість. Червоною ниткою в їх роботі проходить виважена фінансово-бюджетна політика: бюджет району й міста не для проїдання, а для сталого соціально-економічного розвитку. Кожна бюджетна копійка працює на громаду. Рівних Баштанському району по виконанню бюджету сільських громад серед районів області немає. Ці кошти направляються на розвиток освіти, культури, охорони здоров’я, оздоровлення дітей, в благоустрій населених пунктів, реконструкцію житлового фонду. В районні діє головний принцип місцевого самоврядування – працювати для добробуту громадян. У системі місцевого самоврядування міста діють різні громадські об’єднання громадян: у сфері політичного життя району приймає участь більш 70 політичних партій та громадських об’єднань; у сфері комунального господарства: об’єднання власників багатоквартирних будинків, «Добробут», «Правопорядок», працює громадівська рада старійшин при районній раді, куди входять колишні й нинішні керівники району, господарств, підприємств, установ; органи учнівського самоврядування в освітніх закладах району; творчі громадські об’єднання; громадська рада при районній державній адміністрації; вуличні і будинкові громадські комітети; громадські об’єднання власників різних видів діяльності; громадські вітальні; громадські омбудсмени; громадські експерти; громадські кореспонденти ЗМІ. Керівники району і місцевого самоврядування активно співпрацюють з місцевими громадами:проходять громадські звіти органів місцевого самоврядування; у районній газеті «Голос Баштанщини» відбуваються громадські звіти сіл району, де населення сіл і міста представляє свої здобутки., піднімає важливі проблеми, що стосуються їхнього місцевого життя. Під час виїзних засідань керівники місцевого самоврядування зустрічаються з жителями громади, конкретними громадянами і направляють всі зусилля на вирішення проблем громадян, надання їм своєчасної допомоги, винесення подяк, нагородження і вітання старожилів району, ветеранів війни і праці.

Велика увага органами місцевого самоврядування приділяється залученню громадян до відтворення і збереження історії рідного краю, звичаїв, традицій, розвитку спорту, культури, підтримки здорового способу життя.

Місцева громада району активно працює над великою інвестиційною програмою, як регіонального так і Європейського рівня, яка ефективно впроваджується територіальними громадами у соціально-економічний розвиток. У районі і місті надається належна підтримку обдарованій молоді, молодіжним громадським ініціативам. Запроваджено в дію більше десятка регіональних програм, здійснюється громадівський контроль за їх реалізацією та показами виборців. Ефективно діють депутатські запити як форма контролю за діяльністю керівників району та органів місцевого самоврядування. Саме така плідна співпраця органів місцевого самоврядування з громадськістю допомагає володіти ситуацією в районні та знаходити ефективні шляхи розв’язання різних проблем життєдіяльності районної територіальної громади. Тісна співпраця з обласною радою та облдержадміністрацією  сприяє ефективній реалізації соціальних програм та розв’язанню соціальних проблем. Добре зарекомендували себе ради соціального партнерства, які діють при сільських радах. Вони на добровільних началах формують громадівські спеціальні фонди з метою надання допомоги населенню і вирішенню нагальних проблем жителів сіл. У районні ефективно здійснюється громадівське меценатство, розпочав роботу районний осередок Всеукраїнської Асоціації сільських та селищних голів, діє багато громадських організацій, які виграли європейські гранти-програми по удосконаленню роботи місцевого самоврядування і активного залучення громадян до їх реалізації. Активне життя територіальних громад спрямовується на виховання соціально-активної особистості. Місцеве самоврядування потребує людей компетентних, відповідальних, здатних мислити неординарно. Тому традиційними у районні є круглі столи, громадські слухання, консультації з представниками учнівської молоді та молодіжних організацій. Основною метою цих зустрічей є молодіжне місцеве самоврядування, спрямоване на формування соціально-активної особистості, здатної до самореалізації, якій притаманна демократична громадська культура. Важливим напрямком роботи органів місцевого самоврядування стала комплексна система роботи по протидії захворюванню на туберкульоз, наркоманію та Віл-інфекцію. До цієї роботи залучена вся громадськість міста і району, працівники охорони здоров’я та освіти, молодь. Баштанка в області і в Україні є скарбницею досвіду з питань взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, про що свідчать виїзні засідання, семінари, тренінги, колегії на рівні області, держави.

Кажуть, життя кожного з нас – не випадковість, не збіг обставин. Кожен просто зобов’язаний щось залишити по собі. Нашій Баштанці поталанило на мудрих, відповідальних, професійних керівників, високо свідомих та працьовитих людей. Сьогодні Баштанку знають в області і в Україні як місто і район, де йде реформування всіх сфер життя та органів місцевого самоврядування. За підсумками Всеукраїнського конкурсу 2008 року Баштанка посіла ІІІ місце в Україні, 2009 р. – І місце в області, відзначена Почесним дипломом та відзнакою «Діловий імідж України» і кращий населений пункт України серед сільських районних міст.

Читати інші роботи



Відео

English version