Разом у Європейському домі

Тематика: Разом у Європейському домі

Назва: Разом у Європейському домі

Автор: Пилипчик Валентина

Моя Батьківщино!!!

Вінниччино рідна моя!

Для нас ти така єдина,

Безмежні твої поля.

На ланах колоситься жито

Зріє в тугому колоссі пшениця,

Буряк наливається соком землі

Й кукурудзи й соняху рядки чималі

А в затишних садах дозрівають плоди,

Зріють овочі різні на баштані.

Для бджілок трудящих гаряча пора,

Бо пасіка є в нас і не одна

Ліси милують своєю красою

А Буг прозорою глибино

Дощі  несуть благодатну вологу

Й підіймають веселку кольорову

А ще я люблю своє рідне село

Вапнярками зветься воно

Здавна жили тут люди умілі:

Самі виробляють вапно і каміння.

Багато в селі є загиблих героїв

Їхні портрети на стенді у школі

Вони від фашистів край захищали,

Щоб ми під мирним небом зростали

На Вінниччині люди красиві й привітні

Гостинні ,закохані в пісню і квіти

Вміють тут і працювати ,й відпочити

Щирі й хороші виростають діти

Мій рідний край-найкращий

Не покину його нізащо,

Тут буду вчитися я і зростати,

Щоб мною пишалися мама і тато.

Земним раєм називали древні цей куточок України.  А найбільшу ріку, що протікає Вінниччиною –Південний Буг - наші предки нарекали Богом. Отож, ми живемо на землі, яку Всевишній ласкаво обдарував найродючішими грунтами в Європі і прозороводими ріками, густими лісами і оксамитовими луками, розлогістю степів і суворістю узгір'їв. Все це - наша  мала Батьківщина, що поєднала в собі всі принади і щедроти України.

Вінниччина …У цьому слові для кожного з нас злилися століття мужності і звитяги, віки з козацькою

шаблею в руках і селянським плугом у натомлених долонях. У цьому слові вчувається стогін тисяч

наших співвітчизників, закинутих недолею на невольницькі торжища Європи та Азії, на турецькі

галери і колимські в'язниці. Зі слізьми на очах і мукою на скривавлених вустах переходила ти з епохи

в епоху  ,земле моя плодюча і грозо-війна.

Рідна земле! Любимо тебе і у весняному цвіті, коли в кожній вишневій пелюсточці золотіє бджола, а

світ пахне медами і сповнюється молодою жагою.

Історія твоя велична завжди буде вивчатися нащадками!

Магдебурзьке право-одна з найбільш поширених правових систем міського самоврядування у

Центральній Європі у середні віки.

Відомо, що на українських землях це право з'явилося ще у 14 столітті. Це була так звана  узагальнена назва комплексу правових джерел, які в різний час використовувалися в органах місцевого

самоврядування і міських судах.

Створювалася основа для використання власного міського права, але сам зміст здебільшого визначали  записи правових звичаїв, які були поширені у місті, а також права та акти органів самоврядування, своєрідні міські статути.

Кожне місто із Магдебурзького права отримувало самоврядування, податковий суд, імунітет, право власності на землю, пільги стосовно ремесел і торгівлі. Також завдяки Магдебурзькому праву міста звільнялися від феодальних  повинностей. Магдебурзьке право встановлювало порядок обрання міської влади, її функції, правила судочинства та оподаткування, визначало діяльність купецьких об'єднань, порядок торгівлі і т.д.

Магдебурзьке право з'явилося на Русі разом з німецькими колоністами, яких запрошував король Данило I та його наступники. Німці отримали право організовувати в галицьких і волинських містах самоврядні громади (війтівства) з автономними судово-адміністративними інституціями. Відомо про існування в 1287 році війтівств у Львові, Володимирі і Луцьку, згодом - в інших великих містах Галицько-Волинської держави. Очевидно, що в ті часи Магдебурзьке право застосовувалося в руських містах тільки частково, серед німецької людності.

Зразком для міст Галичини й Поділля (тоді Подільське князівство), що належали польській Короні, був магістрат Львова. Обирати або бути обраними до магістрату могли ті міщани Львова, котрі здобули міське право «Jus civile». Міське право було довічним, але не спадковим, тобто сини повинні були здобувати його після досягнення повноліття. Львівський магістрат був апеляційною інстанцією для магістратів інших міст Руського, Белзського і Подільського воєводств, котрі входили до складу Польської Корони. При виникненні юридичних колізій справи передавалися до львівської Лави, котра отримала це право від короля у 1444 році. Далі справи йшли на розгляд до Кракова.

Міста Волинського, Брацлавського і Київського воєводств, що належали до Великого князівства Литовського, мали неповне магдебурзьке право (ратушні міста). Нерозвиненою залишалася Рада, головні функції належали війтові. Магдебурзьке право розвивалося під впливом місцевих умов і норм традиційного звичаєвого права. Цим воно відрізнялося від ситуації в містах Центральної Європи. В ратушних містах козацька старшина відала справами козаків, а виборна міська влада (представники верхівки міського населення) — справами міщан. Положеннями магдебурзького права керувалися й полкові суди тощо. Норми магдебурзького права використовувались при всіх офіційних і приватних модифікаціях права в Україні до XIX століття.

Найважливішим принципом політичної системи в Україні є влада народу. Згідно з Конституцією України – єдине джерело влади в Україні, і влада повинна здійснюватися в його інтересах. Народовладдя здійснюється в українській державі всією системою його органів – законодавчих, виконавчих, судових, контрольно-наглядових, а також системою органів самоврядування. Народний суверенітет є джерелом державного суверенітету. Останній обмежений лише обов'язком усіх державних органів дотримуватися основних, невідчужуваних прав людини. Шляхом свого волевиявлення  народ має суверенне право встановлювати і змінювати форму державного правління, формувати державні  органи, брати участь у реалізації їх повноважень, вирішенні питань громадського та державного життя. Державна влада, встановлена шляхом волевиявлення народу, вважається найбільш легітимною, тобто такою, яка відповідає ідеалам, що склалися в суспільстві. Розрізняють дві основні форми реалізації народовладдя – безпосередню і представницьку (сформовані народом виборні органи держаної влади та місцевого самоврядування).

Всебічний розвиток місцевого самоврядування є однією з найважливіших ознак будь-якої демократичної  держави. Україна – суверенна та незалежна, демократично, правова держава, в її Конституції проголошується: «в Україні визнається та гарантується місцеве самоврядування». У кожній державі, залежно від особливостей її устрою, історичних, національних, географічних та інших особливостей, місце самоврядування має специфічну форму. Тому загальне поняття місцевого самоврядування, як це в свій час відзначив німецький учений українського походження Юрій Панейко, можна сформулювати тільки шляхом індукції, емпірично узагальнюючи правові форми самоврядування в окремих державах.

Проте сьогодні, коли загальнотеоретичні положення про місцеве самоврядування більш-менш сформувалися і знайшли своє відображення в Європейській Хартії місцевого самоврядування, до якої приєдналась і Україна, його суть зводиться, як правило,до гарантованого державного права територіальної спільноти громадян і органів, які вони обирають, вирішувати усі питання місцевого значення, діючи в межах Конституції і законів відповідної держави. Таке розуміння місцевого самоврядування віднайшло своє відображення у Конституції України (стаття 140), а також у чинному сьогодні  Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якого місцеве самоврядування  в Україні – це гарантоване державою право і реальна можливість територіальної  громади – жителів села або добровільного об'єднання в сільську общину жителів декількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.  Згадане визначення не вичерпує змісту цього суспільно-політичного явища, а тому не зводиться тільки до гарантованого державою права територіальних громад та їх органів самостійно вирішувати якусь частину  публічних справ.

Говорячи про місцеве самоврядування, не слід забувати основоположного принципу здійснення влади держави, що бажає стати правовою, суть якого зводиться до того, що в державі  встановлюється децентралізована система управління, закріплюються інші основи взаємовідносин центру та територій, центральних та місцевих органів влади. Ці взаємовідносини повинні будуватися не на принципах жорсткої субординації, а на принципах правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевих органів влади. Коли держава знищує усі сліди місцевого самоврядування, вона неминуче працює на власне зникнення. Завдяки жорсткій централізації, можна добитися тільки деякого порядку, підтримати в соціальному організмі роль «адміністративної дрімоти», а щоб рухатись вперед, здійснювати реформи, «глибоко розворушивши суспільство або придбати йому швидкий хід»,для цього потрібно включити в цей процес населення, зокрема шляхом розвитку місцевого самоврядування.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Реальність місцевого самоврядування визначається в першу чергу матеріальними і фінансовими ресурсами, якими розпоряджається територіальна громада та які в сукупності становлять матеріальну І фінансову основу місцевого самоврядування. Конституція України (ст. 142) до матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування відносить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що ? у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Комунальна власність. Провідне місце в структурі матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування займає комунальна власність. Поняття комунальної власності вперше на законодавчому рівні було введено Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. і на той час комунальна власність (або відповідно до Закону – власність адміністративно-територіальних одиниць) розглядалася як різновид державної власності і (ст. 31 Закону). Конституція України 1996 року визначає комунальну власність як самостійну форму власності, суб'єктами якої є територіальні громади села (кількох сіл у разі добровільного об'єднання у сільську громаду їх жителів), селища, міста, району в місті.

Від імені та в інтересах територіальних громад правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності можуть здійснювати відповідні органи місцевого самоврядування. До складу комунальної власності входить: рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, місцеві енергетичні системи, громадський транспорт, системи зв'язку та інформації, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування, майно, передане у комунальну власність іншими суб'єктами власності та будь-яке інше майно, рухомі та нерухомі об'єкти, які за правом власності належать територіальним громадам, а також кошти, отримані від відчуження об'єктів права комунальної власності.

Перелік об'єктів права комунальної власності територіальної громади визначає відповідна сільська, селищна, міська рада. Рухоме і нерухоме майно, інші об'єкти права комунальної власності громадського користування, які мають важливе значення для життєзабезпечення села, селища, міста, задоволення потреб територіальної громади та для збереження історико-культурних об'єктів визначаються територіальною громадою як об'єкти виключного права комунальної власності.

До об'єктів виключного права комунальної власності, зокрема, можуть бути віднесені: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Територіальні громади можуть мати спільну власність (сумісну або часткову) - об'єкти, що задовольняють спільні потреби територіальних громад, об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів, які за рішенням двох або кількох територіальних громад, відповідних органів місцевого самоврядування об'єднуються на договірних засадах для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій.

Органи місцевого самоврядування з метою забезпечення умов для надання громадських послуг на належному рівні можуть продавати, купувати, резервувати земельні ділянки, здавати їх в оренду, використовувати як заставу, передавати їх як внески до статутних фондів (капіталів) акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, кооперативів, фінансово-кредитних установ та інших підприємств і організацій.

Виконавчі органи місцевого самоврядування у встановленому законом порядку створюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, установи та заклади, визначають цілі їх діяльності та організаційні форми; затверджують статути створюваних ними підприємств, організацій та установ. Відповідно до закону вони регулюють ціни та тарифи на продукцію і послуги створених підприємств, взаємовідносини цих підприємств із відповідним бюджетом; встановлюють порядок використання прибутку, контролю за ефективністю використання належного підприємствам майна, веденням фінансово-господарської діяльності, призначають та звільняють керівників таких підприємств, заслуховують звіти про їх діяльність; делегують своїх представників до спостережних рад господарських товариств, частка капіталу яких належить органам місцевого самоврядування.

Управління об'єктами права комунальної власності здійснюють виконавчі органи місцевого самоврядування або інші уповноважені ними юридичні та фізичні особи. Управління об'єктами права спільної власності територіальних громад здійснюють за рішенням районних, обласних рад районні, обласні державні адміністрації. Для управління об'єктами права спільної власності сільськими, селищними, міськими радами можуть бути створені відповідні органи управління. землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Також основну роль відіграє не тільки місцеве самоврядування, а й у навчальних закладах: серед студентів чи учнів. Наприклад,  у нашому навчальному закладі (БАДТ НТУ) діє студентське самоврядування. Студентське самоврядування у нашому  навчальному закладі — невід'ємна частина громадського самоврядування, що забезпечує захист прав і інтересів осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі, й їхню участь в управлінні вищим навчальним закладом.

Також його можна тлумачити як самостійну громадську діяльність студентів з реалізації функцій управління вищим навчальним закладом, яка адміністрацією, та здійснюється студентами згідно з метою й завданнями, які стоять перед студентськими колективами, функціонує з метою забезпечення виконання студентами своїх обов'язків і захисту їхніх прав й сприяє гармонійному розвитку особистості студента, формуванню у нього навичок майбутнього організатора, керівника.

У студентському самоврядуванні беруть участь особи, які навчаються у навчальному закладі. Усі такі особи мають рівне право на участь у студентському самоврядуванні. Воно здійснюється особами, які навчаються в вузі: безпосередньо; через органи студентського самоврядування, що обираються шляхом таємного голосування.

Органи студентського самоврядування:

  • приймають акти, що регламентують їхню організацію та діяльність;
  • проводять організаційні, наукові, культурно-масові, спортивні, оздоровчі й інші заходи;
  • сприяють працевлаштуванню осіб, які навчаються в вузі;
  • розпоряджаються коштами й іншим майном, що знаходяться на їхньому балансі та банківських рахунках;

Також однією з традицій нашого навчального закладу стало щорічне вшанування загиблих студентів під  Крутами.

На мою думку, самоврядування  є  важливим аспектом у житті суспільства. На сьогоднішній день українська молодь намагається покращити своє майбутнє та майбутнє своєї країни. Тому що ми самі творці свого майбутнього, та наступного покоління.

Був момент коли наша країна була підпорядкована іншими. І сьогодні, коли наша країна є суверенною та незалежною державою — ми маємо пишатись тим, що ми українці.

Вибираючи цю тему ми перш за все хотіли закликати молоде покоління до патріотизму, збереження української мови, культури та традицій! Ми хотіли б щоб наші нащадки пам'ятали історію своєї Батьківщини, та те який шлях пройшла Україна до незалежності.

Ми вбачаємо Україну, яка вступила на шлях євроінтеграційних процесів. А також при створенні єдиної Європи хотілося б щоб існувала спільні духовні цінності, сумісність соціальних і політичних  ідеалів. Можливість взаємодоповнюючого економічного і науково-технічного розвитку. Європейська інтеграція є наочним прикладом вертикальної інтеграції і має кілька аспектів: економічний, політичний, воєнний.

Читати інші роботи

Відео

English version